Полтавцям розповіли про краян-учасників національно-визвольного руху під час Другої світової війни

Полтавцям розповіли про краян-учасників національно-визвольного руху під час Другої світової війни

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулася конференція науковців і громадськості «Полтавці у Другій світовій війні: боротьба за українську державність. Невідомі герої».

– Конференція присвячена 75-й річниці з дня визволення нашої області від гітлерівських окупантів і пам’яті всіх українців, які в різні часи боролися за українську землю, боронили Українську державу, – зазначила голова краєзнавчо-історичного клубу при Полтавській центральній міській бібліотеці, член координаційної ради громадської спілки «Ліга громадських організацій «Громада Полтавщини» Ніна Кирпотіна. – Цього разу ми вирішили дослідити нашу історію через постаті земляків.

– Незадовго до розв’язання Другої світової війни в Європі загострилося українське питання. Суть його полягала в тому, що українські землі були розчленовані між чотирма європейськими державами. На українських теренах у межах Радянського Союзу мешкали трохи більше 30 мільйонів осіб, на Східній Галичині й Західній Волині, які входили до складу Польщі, – понад 7 мільйонів чоловік, відповідно у Чехословаччині (територія Закарпаття) – 1 мільйон українців, а також на Буковині, яка перебувала у складі Румунії. Гітлер почав прораховувати різні політичні й дипломатичні ходи. Зрештою вирішив використати українське питання задля здобуття союзників, сателітів, які пішли би з ним на союз у майбутній війні, яку він планував розв’язати в Європі, – розповіла доктор історичних наук, завідувач кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Людмила Бабенко.

У конференції взяли участь родичі представників українського визвольного руху, зокрема донька президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака й онук члена кременчуцького підпілля ОУН Дмитра Барковського Юрій Заіка.

– Мій батько родом із Шишак. Навчався у Полтаві. Під час Другої світової війни у лавах Української повстанської армії боровся за створення Української самостійної соборної держави. Тоді Українська Головна Визвольна Рада була надпартійним державницьким органом, який задумувався як підпільний парламент, підпільний уряд воюючої України. Кирило Осьмак був обраний президентом УГВР, а головою уряду – Роман Шухевич, який був головнокомандувачем УПА. Коли Кирило Осьмак погодився стати президентом відповідної організації, то взяв на себе величезну відповідальність і тягар, бо одна справа – бути президентом на Печерських пагорбах Києва, а інша справа – бути президентом у лісі, в криївках, – зазначила донька, дослідниця життя і долі президента УГВР Кирила Осьмака Наталія Осьмак.

– Мій дід Дмитро Давидович Барковський був науковим співробітником краєзнавчого музею у Кременчуці. Після того, як німецькі війська зайшли в місто, став одним із керівників осередку українських націоналістів. 9 серпня 1942 року як учасник українського визвольного руху був розстріляний гестапо. Як зазначав один із чільників українського повстанського руху Євген Стахів, особливо жорстоко німецькі окупанти розправилися із представниками українського опору в Кременчуці. Один зі свідків зазначав, що мій дід і його колега з музею Кіндрат Корольчук були побиті до смерті, із вибитими зубами. Їх не мали випустити на свободу. Після звільнення Кременчука – там, до слова, у той час загинули й поховані 97 тисяч людей – коли тракторці розгортали ями, де залишали загиблих, то бабуся й родичі, на жаль, не змогли впізнати мого діда, – розповів доктор юридичних наук, професор Юрій Заіка з Києва.