16 травня – Міжнародний день пам’яті померлих від СНІДу

16 травня – Міжнародний день пам’яті померлих від СНІДу

З ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров'я, третя неділя травня – день, коли світ згадує людей, які померли від СНІДу.

Скільки б не говорили і не писали про ВІЛ-інфекцію та СНІД, чомусь більшість із нас вважає, що ця хвороба існує деінде, тільки не поруч – не в моєму  місті чи селі. Проте статистика – річ уперта. У квітні 2021 року в Україні офіційно зареєстровано 1 349 нових випадків ВІЛ-інфекції, у 332 пацієнтів діагностовано СНІД, а 161 людина померла від СНІДу..

Варто нагадати, що вірус імунодефіциту людини міститься практично в усіх біологічних рідинах організму, але в різних концентраціях.

Найбільша його кількість міститься в крові, спермі, грудному молоці. Звідси і основні шляхи зараження ВІЛ-інфекцією, а саме: використання нестерильних інструментів, що мали контакт із кров’ю (голки, леза, інструменти для татуювання, пірсингу, манікюру); введення в організм рідин, заражених вірусом (переливання зараженої крові, пересадка органів та тканин від інфікованих); статеві зносини в будь-якій формі з хворою чи ВІЛ-інфікованою людиною без використання презерватива; передача вірусу від ВІЛ-інфікованої матері ще не народженій дитині під час вагітності, пологів, годування грудним молоком.

Деякі батьки вагаються: чи віддавати свою дитину в один клас школи чи-то групу дитячого садочку, де перебуває ВІЛ-позитивна дитина. Поспішаю заспокоїти – звичайні побутові контакти з дітьми, які живуть з ВІЛ, нічим не загрожують оточуючим.

Зверніть увагу, ВІЛ не передається в побуті:

• при рукостисканні, обіймах, поцілунках;

• при загальному користуванні фонтанчиком для питної води;

• при користуванні загальним туалетом (унітазом);

• через рушники, мило, мочалку;

• при чханні і кашлі;

• посуд, їжу;

• через монети і паперові гроші;

• при укусах комарів та інших комах;

• при плаванні в басейні;

• через дверні ручки та спортивні знаряддя;

• через постільну та натільну білизну.

Історії інфікування, прийняття свого ВІЛ-позитивного статусу, подальшого лікування у кожного пацієнта – свої. Цей шлях кожен інфікований також долає по-своєму. І результати бувають дуже різні.

…Олег залишився без родини з 9-річного віку. Батьки загинули в автокатастрофі. Хлопчик у лікарнях провів майже 1,5 року. Потім – дитячий будинок і нове, невідоме життя. Вступив до ПТУ, потоваришував із ровесниками-підлітками. Але у тих уже було «особливе» життя. Так, копіюючи нових друзів, хлопець став ін’єкційним наркоманом. Відправною точкою для зміни способу життя стала жахлива звістка про його ВІЛ-позитивний статус. Життя поділилося на «до» та «після». Почались довгі роки лікування – спочатку в реабілітаційному центрі, потім у інших медичних закладах. І сталося диво. Юнакові допомогли віра і кохання – його зустрів у одному з лікарняних коридорів. Навчився жити зі своєю проблемою серед людей, які прийняли його, перестав ловити на собі принизливі погляди.

На жаль, далеко не у всіх історіях життя з ВІЛ перемагає сила волі і жага до життя.

На жаль, далеко не у всіх історіях життя з ВІЛ перемагають сила волі і жага до повноцінного життя. Щоб перебіг серйозної хронічної хвороби був якомога сприятливішим, наше суспільство ще має навчитися толерантності, свідомому ставленню до людей із ВІЛ, іншими недугами чи фізичними вадами

Тетяна Дрозд, міський позаштатний фахівець (експерт) ДОЗ м. Кременчука з питань санітарно-осітньої роботи.