#Наша_незалежність#Марафон_30 У Полтаві вшанували пам'ять Симона Петлюри

#Наша_незалежність#Марафон_30 У Полтаві вшанували пам'ять Симона Петлюри

Із нагоди 142-ї річниці від дня народження Симона Петлюри та Дня Героїв  у Полтаві поклали квіти до пам’ятної дошки на місці, де знаходилася садиба родини на колишній вулиці Загородній, та до меморіальної дошки  на будівлі Полтавського державного аграрного університету.

Участь у заході взяла заступник голови облдержадміністрації Катерина Рижеченко, депутати обласної ради, історики, представники Департаменту культури і туризму та Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА, студенти.

В обласному центрі планують встановити пам’ятник Симону Петлюрі. Провели відкритий архітектурний конкурс на спорудження в Полтаві пам’ятника українському державному, військовому та політичному діячеві Голові Директорії, Головному отаману військ Української Народної Республіки.

На конкурс подали 11 проєктів. Переможців визначать 30 травня.

 #Наша_незалежність#Марафон_30 

Симон Петлюра – борець за волю України

Образ головного отамана УНР у новій українській історії став символом боротьби за волю й незалежність України. Саме тому протягом 70 років після вбивства Симона Петлюри радянські спецслужби не переставали шукати в нас у країні сліди петлюрівщини. Навіть сьогодні багато хто, чий розум і душа були покалічені радянським тоталітарним режимом, намагаються не згадувати імені лідера українського визвольного руху 1917- 1921 років.

Феномен Петлюри як політика й лідера націй, що виявився під час революції й підсилився в роки захоплення більшовиками України, став визначальним для українського руху опору. Симон Петлюра – відважний борець за незалежну українську республіку.

Народився Симон Петлюра 23 травня 1879 року (10 травня за стрим календарем) в історичному центрі Східної України – Полтаві – у козацькій родині, що у свій час перебралася із села в місто. Як і всі діти з небагатих родин, закінчив початкову парафіяльну школу, потім учився в духовній семінарії, доступної для всіх станів. На той час Полтава була одним із осередків національно-патріотичного життя України, з сильними українськими традиціями і самобутністю. Початок ХХ ст. ознаменувався пожвавленням національного руху, що проявився у створенні низки українських гуртків і громад не тільки культурно-просвітницького, а й політичного характеру.

Симон Петлюра почав свою політичну кар’єру вступом до Революційної Української Партії. В 1901 році його відрахували за організацію таємної студентської групи й революційну пропаганду соціалістичного руху. Ховаючись від поліції, Петлюра виїхав на Кубань в Єкатеринодар (після 1920 р. Краснодар), де працював учителем і створив революційну групу “Чорноморська громада”. В 1904 році його заарештували за поширення листівок, але через кілька місяців звільнили “на поруки”. Вийшовши на волю, Петлюра виїхав у Київ, а потім у Львів, де редагував партійні видання – “Праця” й “Селянин”. Журналістикою майбутній глава української держави займався й у Петербурзі – видавав щомісячник “Вільна Україна”, а заради хліба насущного служив на приватному транспортному підприємстві. Потім він перебрався в Москву, редагував журнал “Українське життя” і працював скромним бухгалтером. Видатний російський академік Ф. Корш під час перебування Петлюри в Москві сказав: “Українці самі не знають, хто серед них перебуває. Вони думають що Петлюра – видатний редактор, патріот, суспільний діяч… Це все правда, але не повна правда. Петлюра безмірно вище того, що про нього думають. Він – з породи вождів, з того тіста, що колись в старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями: бути йому вождем народу українського. Така його доля”. Життя підтвердило слова російського академіка.

У період Першої світової війни Симон Петлюра працював заступником уповноваженого Всеросійського союзу земств і городов з питань постачання російської армії. Ця напіввійськова посада дала йому змогу бувати у військових частинах і вести політичну роботу серед українців. Лютнева революція в Росії застала С. Петлюру на західному фронті в Білорусії. Невдовзі його обрано головою Українського військового комітету Західного фронту, що свідчило про зростання його авторитету і популярності серед солдатів.

У червні 1917 р. з ініціативи С. Петлюри був скликаний Другий Всеукраїнський військовий з`їзд, на якому був проголошений Перший Універсал Української Центральної Ради. Після створення Генерального Секретаріату його призначено секретарем військових справ.

За його безпосередньої участі з полонених українських січових стрільців було сформовано окрему військову частину – Курінь Січових Стрільців під командуванням Є. Коновальця, який пізніше відіграв визначну роль у національно-визвольній боротьбі за незалежність України.

Але цими його діями в уряді Центральної Ради були задоволені не всі. Проти виступив глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко, що вважав достатнім сформувати міліцію. Наприкінці того ж року Симон Петлюра вийшов з уряду й організував Гайдамацький кіш Слобідської України, що став на захист молодої республіки проти російсько-більшовицької агресії. Це військове формування відіграло вирішальну роль у ліквідації більшовицького повстання проти Центральної Ради і тривалий час залишалося одним з найбоєздатніших в Армії УНР.

До речі, саме завдяки Петлюрі захоплені на “Арсеналі” полонені уникли розстрілу. Київський історик і журналіст Ярослав Тинченко у своїх дослідженнях наводить слова очевидців, які розповідали, що він вискочив перед кулеметами гайдамак і закричав: “Це ж робітники! Серед них, може бути, є багато несвідомих українців, і ви їх хочете розстріляти? Я цього не дозволю, першу кулю в мене!” Гайдамаки не посмітили ослухатися отамана.

Після гетьманського перевороту С. Петлюра відійшов від державної діяльності і працював у Київському губернському земстві. З вибухом повстання порти гетьмана він виїхав до Білої Церкви і очолив повстанські війська, які урочисто увійшли до Києва в грудні 1918 р., ознаменувавши цим ліквідацію держави П. Скоропадського і відновлення УНР. Історичною подією стало проголошення 22 січня 1919 р. Акту Злуки УНР і ЗУНР.

Проте перші успіхи у сфері державного будівництва виявилися нетривалими. Українська Народна Республіка опинилася у вогняному кільці з військ більшовиків, білогвардійців, країн Антанти і Польщі.

Після відступу армії УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон Симон Петлюра очолив Директорію (з 11 лютого 1919 р.), залишаючись одночасно головним отаманом військ УНР. У складі Директорії він перебував від першого до останнього її існування і протягом десяти місяців очолював збройну боротьбу за волю та незалежність свого народу.

В жовтні 1919 р. в результаті вкрай несприятливої зовнішньополітичної та військової ситуації українська армія опинилася під загрозою знищення, тому було вирішено продовжити визвольну боротьбу партизанськими методами. Знесилене українське військо під командуванням М. Омеляновича-Павленка вирушило у легендарний Зимовий похід запіллям ворога, який тривав до травня 1920 р. За весь рейд Армія УНР пройшла 2500 км і провела більш як 50 успішних боїв.

Зимовий похід Армії УНР є однією з найгероїчніших сторінок національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., взірцем незламної віри в свої ідеали.

Намагаючись вивести Україну з міжнародної ізоляції, Симон Петлюра був змушений піти на укладення між УНР і Польщею угоди про спільні дії проти Червоної армії. Однак ставка на цей союз не виправдала себе – польський уряд, зрадивши союзників, фактично залишив українське військо наодинці з більшовиками. Після тяжких боїв на теренах України армія УНР мусила відступити за р. Збруч і наприкінці листопада 1920 р. була інтернована польською владою.

З 21 листопада 1920 р. на території Польщі почав діяти Державний центр УНР в екзилі. Він включав Директорію, уособлювань її головою і Головним отаманом С. Петлюрою, уряд УНР, армію УНР та державні установи з їхніми службовцями.

У 1923 р. уряд радянської України зажадав від польських властей видачі С. Петлюри як ворога народу. Тож він змушений був виїхати спочатку до Будапешта, згодом – до Відня і Женеви, а з 1924 р. оселився з родиною у Парижі. На теренах Франції С. Петлюра продовжував керувати діяльністю екзильного уряду УНР, заснував тижневик „Тризуб”, активно займався публіцистикою.

25 травня 1926 р. постріли більшовицького агента С. Шварцбарда обірвали життя незламного борця за незалежність України – Симона Петлюри.

Все його життя до останньої миті було віддане боротьбі за єдність і самостійність українського народу. Це забезпечило йому видатне місце у нетлінній пам`яті нащадків.

У 1991 р. справа, за яку боровся і поклав життя С. Петлюра, стала реальністю. Україна здобула незалежність. Збулися його пророчі слова: „В урочистих актах законодавчих, у війні за воля та повстаннях міцно виявляв наш народ свою волю непохитно жити незалежним державним життям. Нехай вона буде довга і уперта, нехай вона бере нові і нові жертви, але Україна незалежна – хоче чи не хоче того Європа – таки буде”.