#Наша_незалежність #Марафон_30. Микола Міхновський: «Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя»

#Наша_незалежність #Марафон_30.  Микола Міхновський: «Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя»  

Адвокат, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ ст. Микола Міхновський народився на Полтавщині, 31 березня 1873 року, в родині сільського священика народився. Він – автор програмного документу Братство тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна».

Микола Міхновський був нащадком старовинного козацького роду. Його батько знав українських пісень та дум, чому навчив і сина. А богослужіння правив українською. Навчаючись на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира, Міхновський увійшов до таємної політичної організаціїї «Братство тарасівців». «Нашому поколінню належить створити українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави», – так окреслив «Кредо…» Міхновський. Зреалізувати ці ідеї Братство не змогло, натомість практично усі його члени опинилися за гратами.

1899-го він з коханою переїхав до Харкова. Тут Міхновський займався адвокатською практикою і швидко зійшовся з місцевою українською громадою. 1900-го він разом зі студентами влаштував у Харкові концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Івана Котляревського, виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.

Міхновський відгукнувся на пропозицію керівників новоствореної Революційної української партії (РУП) і написав для неї програму «Самостійна Україна».   «Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації!», – йшлося у програмі, яка вийшла брошурою 1900-го року у Львові, – І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народню душу і, хай навпаки логiці подій, ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі».

1902-го, після розриву з РУП, Міхновський заснував Українську народну партію (УНП), для якої написав мініфест «10 заповідей УНП». Із усіх сил він намагався донести свої ідеї до людей: заснував україномовний журнал, друкував свої дописи у пресі, видавав книжечки, в судах захищав українських активістів.

Він одним із перших почав відстоювати ідею формування власних збройних сил. На початку Української революції 1917-1921 років він заснував Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку ім. Хмельницького.

Після встановлення гетьманату Павлові Скоропадському пропонували  кандидатуру Миколи Міхновського на посаду голови уряду. Гетьман запропонував тому лише пост «бунчужного товариша» (особистого радника), від якого Міхновський відмовився.

Після встановлення більшовицької влади він деякий час жив на Кубані, а 1924-го повернувся до Києва, де його одразу ж заарештували органи ГПУ.

Його розчаруванню не було меж. «Ворожі до українства численні елементи й свої ж таки обивателі-малороси, скептично байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотисте тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії», – так описав київські місяці життя Миколи Міхновського його колега по педагогічному технікуму Микола Марченко.

3 травня 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у саду садиби його друга Володимира Шемета. У передсмертній записці було таке: «Ніж вони мене, краще я сам себе»…

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті