#Наша_незалежність #Марафон_30. Імена видатних діячів національно-визвольного руху та поборників державної Незалежності – уродженців історичної Полтавщини

#Наша_незалежність #Марафон_30. Імена видатних діячів національно-визвольного руху та поборників державної Незалежності – уродженців історичної Полтавщини

Шлях до незалежної Української Держави був довгий та тернистий. Від козацьких часів і до початку ХХ століття час від часу поновлювались спроби відновлення власної держави.

Період визвольних змагань українського народу 1917 – 1921 рр. – один з найбільш драматичних в історії України. Отримавши за доби Центральної Ради можливість вільного державного розвитку, український народ змушений був відстоювати її у тяжкій виснажливій боротьбі. На жаль, не зумівши об’єднати навколо ідеї самостійної Української держави широкий загал, порозумітися поміж собою, її поборники терпіли одну поразку за іншою. Відтак, спочатку загинула Українська Народна Республіка Центральної Ради, згодом – Українська держава гетьмана П. П. Скоропадського. Безрезультатними виявилися і спроби Директорії поновити УНР. В Україні встановлюється радянська влада, яка впродовж свого більш ніж семидесятилітнього існування доклала немало зусиль, щоб спотворити образ борців за самостійну незалежну Україну, понищити все, що нагадувало б про їх звитягу.

На жаль, Україна мала заплатити над дорогу ціну аби до її громадян прийшло усвідомлення важливості боротьби наших земляків.

Про відомих діячів визвольного руху, таких як Петлюра С.В. та патріарх Мстислав (в миру – Скрипник С.І.), було видано багато публікацій.  

Згадаємо імена інших, не менш видатних діячів національно-визвольного руху та поборників державної Незалежності – уродженців історичної Полтавщини:

Архієпископ Парфентій (в миру – Левицький Памфіл Андрійович) (28.09.1858 с. Плішивець Гадяцького повіту Полтавської губернії (нині с. Плішивець Гадяцького району Полтавської області) – 16.01.1922) – Архієпископ Тульський і Белевський, з 1920 р. керуючий Полтавською єпархією за призначенням патріарха Тихона. Опікувався українізацією парафій та впровадженням української мови у парафіяльні школи та в богослужіння, поборник українського православ’я. Перший глава Української Автокефальної Православної Церкви. Похований на території Хрестовоздвиженського монастиря м. Полтави, у крипті Святотроїцької церкви.

Осьмак Кирило Іванович (псевдо Марко Горянський) – ( 9 травня 1890, м. Шишаки Миргородського повіту Полтавської губернії (нині – смт Шишаки Полтавської області) – 16 травня 1960, помер у в’язниці м. Владімір, Російська Федерація, перепохований у м. Київ на Байковому кладовищі) – діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, Президент Української Головної Визвольної Ради. 

Стешенко Іван Матвійович (1873, м. Полтава – 1918, м. Полтава, пох. м. Київ) – український педагог, організатор національної освіти, генеральний секретар освіти УНР. 

Леонтович Володимир Миколайович (5.08.1866, х. Оріхівщина Хорольського повіту Полтавської губернії (нині – с. Новооріхівка Лубенського району Полтавської області) – 10.12.1933, м. Прага, Чехословацька Республіка) – український громадський та політичний діяч, письменник і меценат, за фахом правник, видавець. У 1917 році – один із засновників Центральної Ради, в період гетьманату – міністр земельних справ у кабінеті Лизогуба. Спільно з Є. Чикаленком розробив проект земельної реформи, який сучасники вважали одним із найдемократичніших у світі. 

Гаврилко Михайло Омелянович (5.09.1882, х. Свинківка (за іншими даними – Козацькі хутори) поблизу с. Рунівщина (нині – с. Гаврилки Полтавського району Полтавської області) – 1920, м. Полтава) – громадський та військовий діяч, скульптор. Учасник I-х визвольних змагань, чотар (лейтенант) Українських Січових Стрільців, хорунжий Армії УНР. 

Горліс-Горський Юрій Юрійович (справжнє прізвище – Городянин-Лісовський (у підпіллі «Залізняк», «Горський») (14.01.1898, с. Демидівка Полтавського повіту Полтавської губернії (нині – с. Демидівка  Решетилівського району Полтавської області) – 27.09.1946, Аугсбург, Німеччина) – український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, письменник, один з діячів Холодноярської «республіки», у 1939 – 1940 рр. керував українським підрозділом у армії Фінляндії під час радянсько-фінської війни. Один з засновників Української Революційно-Демократичної партії.

Коваленко Григорій Олексійович (Грицько) (5.02.1868, с. Липняки Переяславського повіту Полтавської губернії (нині – у складі смт Баришівка   Київської області) – 15.12.1937, м. Полтава) – український письменник, журналіст, історик, етнограф, художник, громадський діяч, автор першого (1906) в Наддніпрянській Україні підручника вітчизняної історії - «Оповідання з Української історії» (7 видань), в якому українська історія розглядалася в контексті всесвітньої. У 1937 р. уже у віці на той час Коваленко був заарештований, звинувачений у націоналізмі і 15 грудня розстріляний у Полтавській міській в'язниці.

За матеріалами Полтавського краєзнавчого музею