У провідних столицях людяність повинна перемогти страх та вигоди, і тоді українське небо буде безпечне, а міста – розблоковані – звернення Президента Володимира Зеленського

У провідних столицях людяність повинна перемогти страх та вигоди, і тоді українське небо буде безпечне, а міста – розблоковані – звернення Президента Володимира Зеленського

Українці! Українки! Завжди цього дня ми вітаємо зі святом. Зі святом весни. Українських жінок, наших дівчат, дружин, матерів. Завжди. Але не сьогодні. Сьогодні я просто не можу сказати вам традиційні слова. Я не можу просто привітати. Не можу. Коли стільки смертей. Коли стільки горя. Коли стільки страждань.

Коли триває війна. Повномасштабна терористична війна проти нашого народу. Народу України.

Окупанти знову бомбили Суми. Авіабомбами. Наше мирне місто, яке ніколи в своїй історії не загрожувало Росії! Добра, тиха, душевна Сумщина, яку перетворюють на пекло!

Маріуполь. Мирне і працьовите місто без будь-якої внутрішньої злоби. Його оточили. Заблокували. І спеціально виснажують. Спеціально катують. Окупанти свідомо відключають звʼязок. Свідомо блокують підвезення їжі, постачання води. Відключають електрику.

У Маріуполі вперше за десятки років, вперше, мабуть, із часів вторгнення нацистів, від зневоднення померла дитинка.

Почуйте мене, сьогодні, шановні партнери!

Від зневоднення померла дитина. У 2022 році!

Ми боремось вже тринадцятий день. Знищуємо окупантів всюди, де можемо. Всюди. Але є небо. Сотні російських крилатих ракет. Сотні бойових літаків окупантів. Сотні гвинтокрилів. Так, ми їх знищуємо.

Росія за минулі 30 років не втратила стільки авіаційної техніки, скільки за ці 13 днів в Україні.

Але у них ще достатньо машин для вбивства. Ще достатньо ракет для терору. Ще достатньо пʼятсоткілограмових бомб, щоб скидати їх на нас, на звичайних людей. На Чернігів і Київ. Одесу і Харків. Полтаву і Житомир. На десятки й десятки українських міст. На мільйони мирних українських людей.

13 днів, коли ми чуємо обіцянки. 13 днів, коли нам кажуть, що ось-ось буде допомога у небі. Будуть літаки. Нам їх передадуть...

Провина за кожну смерть кожної людини в Україні від авіаударів та в заблокованих містах – безумовно, на російській державі, на російських військових. На тих, хто віддає і хто виконує злочинні накази. Хто порушує всі правила ведення війни. Хто свідомо знищує Український народ.

Провина – на окупантах. Але відповідальність за це – і на тих, хто вже 13 днів не може ухвалити десь там, на заході, десь там у кабінетах очевидно необхідне рішення. На тих, хто досі не убезпечив українське небо від російських вбивць.

Хто не врятував наші міста від авіаударів. Від цих бомб, ракет. Хоча може.

Хто не допомагає зняти блокаду.

Сотні й сотні тисяч людей у містах на межі – між життям і смертю. Буквально.

А не так, як звучить у коментарях політиків про надання Україні життєво необхідної бойової авіації. Життєво необхідної протиракетної оборони.

Життєво необхідно!

Ми чули багато запевнень і бачили багато домовленостей, зокрема, про створення гуманітарних коридорів. Для порятунку наших громадян у Маріуполі. Але вони не спрацювали. Всі не спрацювали. Поки що. І у мене немає більше часу чекати. У нас немає. В Маріуполі нема більше часу чекати.

Це окупанти хочуть, щоб наші люди вмирали. Не ми. Ми відправили колони з гуманітарною допомогою в Маріуполь. Там усе необхідне! Ми відправили транспорт для порятунку людей. Водії все розуміють. Це герої. Хоробрі люди! Розуміють, що російські війська можуть просто розстріляти цей транспорт в дорозі. Як вони вже вбивали людей, які намагалися просто вийти на безпечну територію із зони бойових дій.

Але якщо ви розстріляєте ще й цей транспорт, ще й цих людей, знайте: це буде на очах у всього світу.

Усі будуть свідками. Й усі будуть свідчити.

Коли кожного – я повторюю це: кожного, хто віддає і виконує нелюдські накази, будуть жорстко судити. І засудять.

Ми бачили конкретну згоду російської сторони для організації евакуаційного коридору з міста Суми. І не тільки для наших людей. Для сотень іноземців. Громадян Індії, Китаю. Це студенти, які навчалися в Сумах.

Ви знаєте, мені сказали, що Червоний Хрест, Міжнародний Червоний Хрест, забороняє нам використовувати емблему на машинах, які виконують гуманітарні місії. Забороняє червоний хрест, ніби це їхня власність.

І це показово. Це говорить дуже багато про те, що деякі люди, дуже впливові, вирішили поставити хрест на українцях.

Але ми цього не допустимо. І я цього не допущу.

Наші друзі. Вони поруч з нами.

Я буду звертатися безпосередньо до народів світу, якщо лідери світу не докладатимуть усіх зусиль, щоб зупинити цю війну. Цей геноцид.

Звісно, ми продовжуємо говорити з партнерами. З лідерами, парламентарями всіх країн, які знають, як допомогти Україні. У нас дуже насичена переговорна доба.

Я говорив з Президентом Литви Гітанасом Науседою. Народ Литви стоїть пліч-о-пліч з українцями завжди у цій боротьбі. Ми відчуваємо допомогу і цінуємо.

Говорив з Президентом Європейської ради, нашим другом Шарлем Мішелем. Говорив і з Прем’єр-міністром Індії паном Моді.

Але є речі, які вирішуються не в переговорах, які не залежать безпосередньо від нас. А тільки – від людяності, яка має перемогти у провідних столицях. Має перемогти страх. Має перемогти будь-які вигоди.

І тоді ми побачимо, що українське небо – безпечне. Українські міста – розблоковані.

Ми можемо зробити це разом як люди зі світом. А якщо світ буде осторонь – він втратить себе. Назавжди. Бо є безумовні цінності. Для всіх однакові. Передусім – це життя. Право на життя для кожного.

Саме те, за що ми боремося в Україні. Дуже сильно, з нашими військовими. Саме те, чого нас хочуть позбавити ці слабкі окупанти.

Саме те, що повинен захистити весь світ.

Слава Україні.