Я впевнений, що ви добре знаєте, що відбувається в Україні. Ви знаєте, чому це відбувається. І знаєте, хто в цьому винен. Знають навіть ті, хто ховає голову в пісок. І руками все ще намагається намацати гроші з Росії.
Тож сьогодні я звертаюся до вас. До чесних, сміливих, раціональних і волелюбних. Звертаюсь із запитаннями: як зупинити війну, як повернути мир у нашу державу? Бо більша частина пазлів, із яких складається відповідь, – саме у ваших руках.
9 березня російські авіабомби були скинуті на дитячу лікарню й пологовий будинок у нашому місті Маріуполі. Це було мирне місто на півдні України. Абсолютно мирне – поки до нього не підійшли російські війська й не взяли його в жорстоку облогу, як у Середньовіччі. Поки вони не почали морити людей голодом, спрагою, вбивати вогнем.
У тому пологовому будинку, на який росіяни скинули бомби – просто на нього, були люди. Були жінки, які готувалися народжувати. Більшість із них вдалося врятувати. Деякі були серйозно травмовані. Одній жінці довелося ампутувати стопу, яка була повністю роздроблена.
А в іншої жінки... У неї був роздроблений таз. Її дитина загинула ще до народження. Жінку намагалися врятувати, боролися за її життя! Але вона благала лікарів про смерть. Благала полишити її, не надавати їй допомогу. Бо не знала, навіщо їй жити. Вони боролися. Вона померла. В Україні. У Європі. У 2022 році. Коли сотні мільйонів людей навіть і в думці не мали, що так може бути, що може бути так зруйнований мир.
Я прошу вас зараз вшанувати хвилиною мовчання памʼять тисяч українців та українок, усіх тих, хто був убитий внаслідок вторгнення Росії на територію нашої мирної України.
Після тижнів російського вторгнення Маріуполь та інші українські міста, по яких вдарили окупанти, нагадують руїни Вердена. Як на тих фотографіях часів Першої світової війни, які, я впевнений, кожен і кожна із вас бачили. Російські військові не розрізняють, по яких обʼєктах бити. Вони знищують усе: житлові квартали, лікарні, школи, університети. Спалюють склади з їжею та медикаментами. Спалюють усе.
Вони не зважають на такі поняття, як «воєнний злочин» та «обовʼязковість конвенцій». Вони принесли на українську землю терор, державний терор. Кожен і кожна із вас це усвідомлюють. Доступна вся інформація. Всі факти – вони є.
Про жінок, яких російські військові ґвалтують у тимчасово окупованих районах. Про біженців, яких вони розстрілюють просто на дорогах. Про журналістів, яких вони вбивають, точно знаючи, що це журналісти. Про старих, які пережили Голокост, а тепер змушені рятуватись у бомбосховищах від російських ударів по мирних містах.
Європа 80 років не бачила того, що відбувається зараз в Україні через дії Росії. Коли люди настільки у відчаї, що благають про смерть, як ця жінка.
У 2019 році, коли я прийшов на пост Президента, вже існував формат для переговорів з Росією. Це був Нормандський формат. Формат переговорів, які повинні були закінчити війну на Донбасі, війну на сході України, яка триває вже, на жаль, вісім років.
У Нормандському форматі брали участь чотири держави – Україна, Росія, Німеччина та Франція. Чотири, але через них був представлений увесь світ, усі позиції, всього світу. Хтось підтримував. Хтось намагався затягувати процес. Хтось хотів усе зірвати. Але здавалося важливим, що світ був присутній завжди за тим «нормандським столом», столом миру.
І коли переговори давали результат, коли нам вдавалося звільняти людей з полону, коли ми змогли погодити деякі рішення в грудні 2019 року, це було як ковток свіжого повітря. Як проблиск надії. Надії на те, що розмови з Росією можуть допомогти. Що керівництво Росії можна переконати словами. Щоб Москва обрала мир.
Але настало 24 лютого. День, який перекреслив усі ті зусилля. Усіх нас. Перекреслив старе значення слова «діалог». Перекреслив європейський досвід відносин із Росією. Перекреслив десятиліття історії Європи.
Все це було розбомблено російськими військами. Розбито російською артилерією. Спалено після ударів російських ракет.
Правда не знайшлась у кабінетах. Тому зараз доводиться її шукати й виборювати на полі бою.
То що ж тепер? Що в нас залишилося? Наші цінності. Єдність. І рішучість захищати нашу свободу. Спільну свободу! Одну для Парижа і Києва. Для Берліна й Варшави. Для Мадрида і Рима. Для Брюсселя і Братислави.
Ковтки свіжого повітря вже точно не допоможуть. Є сенс у тому, щоб діяти разом. Щоб тиснути разом. Щоб спонукати Росію шукати мир.
Пані та панове!
Французький народе!
24 лютого український народ обʼєднався. У нас сьогодні немає вже «правих» і «лівих». Ми не дивимося, хто влада і хто опозиція. Звичайна політика закінчилась у день вторгнення Росії й відновиться тільки тоді, коли буде мир.
І це правильно – щоб боротися за життя. Щоб захистити нашу державу.
Ми вдячні вам, ми вдячні, що Франція допомагає. Ми вдячні за зусилля Президента Макрона, який проявив справжнє лідерство. Ми постійно спілкуємося з ним, це правда, координуємо деякі наші кроки.
Українці бачать, що Франція так само цінує свободу, як це було завжди. І ви захищаєте її. Ви памʼятаєте, що це таке. Свобода, рівність, братерство. Кожне з цих слів для вас сповнене силою! Я відчуваю це. Українці відчувають це.
Тому ми очікуємо від вас, очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що ви зможете зробити так, щоб Росія шукала мир. Щоб закінчила цю війну проти свободи. Проти рівності. Проти братерства. Проти всього, що зробило Європу єдиною. І сповненою вільним різноманітним життям.
Ми очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що буде відновлена територіальна цілісність України. І разом нам це до снаги.
Якщо серед присутніх є ті, хто сумнівається, то ваш народ уже впевнений. Як і інші народи Європи.
І що під час головування Франції у Європейському Союзі буде ухвалене давно дозріле історичне рішення – про повноправне членство України у Європі, в ЄС. Історичне рішення в історичний час. Як це завжди було в історії французького народу.
Пані та панове!
Французький народе!
Завтра буде вже місяць, як українці воюють за власне життя, за власну свободу. Як наша героїчно армія протистоїть силам Росії, що переважають.
Ми потребуємо більшої допомоги! Ми потребуємо більшої підтримки!
Щоб свобода не програла, вона має бути добре озброєною. Танки й протитанкова зброя, авіація та протиповітряна оборона. Ми потребуємо всього цього! Ви можете нам допомогти, я знаю. Можете!
Щоб свобода не програла, світ повинен підтримувати її санкціями проти агресора. Кожного тижня – новий санкційний пакет. Кожного!
Французькі компанії повинні піти з російського ринку. «Рено», «Ашан», «Леруа Мерлен» та інші. Вони повинні перестати бути спонсорами для військової машини Росії, спонсорами вбивств дітей і жінок, спонсорами зґвалтувань, грабунків, мародерства з боку російської армії.
Всі компанії повинні запамʼятати раз і назавжди, що цінності вартують більше, ніж прибуток. Ще й прибуток на крові. І ми з вами повинні вже думати про майбутнє. Про те, як ми будемо жити після цієї війни.
Потрібні гарантії. Сильні гарантії. Гарантії того, що безпека буде непохитною, а війни справді не буде. І загалом війни будуть неможливими.
Ми створюємо таку систему гарантій. Нову систему безпеки. У якій Франція, я вірю, матиме провідну роль. Щоб нікому й ніколи більше не довелося благати про смерть! Щоб люди проживали своє життя, повне життя. І щоб з людьми прощалися не під бомбами, не у війні, а коли настане час.
Тільки в мирі. Тільки в гідності. Тому що прожити треба так, щоб тебе поважали. Щоб тебе памʼятали. І щоб із тобою прощалися так, як увесь світ бачив, як Франція прощалася з великим Бельмондо.
Дякую, Франціє!
Слава Україні!
