24 лютого більшість у світі навіть не вірили, що ми вистоїмо більш як тиждень. Дехто говорив – три дні. Ще місяць тому доводилося переконувати різні держави, що ставка на Україну – виграшна. А тепер... Тепер усі це знають.
Завдяки хоробрості, мудрості наших захисників, завдяки сміливості всіх українців, всіх українок наша держава – це справжній символ боротьби за свободу. Всі у світі – і навіть ті, хто нас не підтримує відкрито – погоджуються, що саме в Україні зараз вирішується доля Європи, доля глобальної безпеки, доля демократичної системи. А передусім те, яким бути та чи бути взагалі життю в центрі та на сході нашого континенту.
Буча, Бородянка, Гостомель, Охтирка, Чернігів і Суми, Ізюм, Харків, Волноваха, Золоте, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Попасна й Маріуполь... Ракетами по Одесі й Краматорську, Житомиру, по Львову, Кременчуку і Кривому Рогу... По всіх містах і громадах України… Росія показала, що вона хоче й може принести Європі насправді. Що вона може принести в Кишинів, у Тбілісі, у Гельсінкі, у Вільнюс, у Варшаву, у Прагу, у всі міста й країни, які російські державні пропагандисти вже давно-давно відкрито позначають як нібито ворогів для Москви.
Росія розпочала проти України наступ за багатьма напрямками. Ракетні удари, авіанальоти, артилерія, танки – все! Російські війська не жаліли нічого. Засобів, щоб убивати нас, убивати українців і руйнувати нашу землю.
За два місяці вони використали проти нас понад тисячу сто ракет, незліченну кількість авіабомб, артилерії. Вони катували, грабували, розстрілювали. Вони мінували нашу землю. Перетворювали мирні міста й села на пекло. Частину українських міст і громад знищили просто до каміння. Але так нічого й не досягли. І не досягнуть.
Херсон, Каховка, Мелітополь, Дніпрорудне, Енергодар та інші наші міста, куди російські окупанти тимчасово зайшли, так і не підкорилися їм. Люди показали своїм протестом, своїм ставленням до окупантів, що Україна обов'язково переможе.
Росія хоче розіграти десь на нашій землі бутафорський «референдум»? Якщо навіть і спробують, це буде так само ганебно, як і все інше, що «накреативили» у Москві для окупації України.
Харківська область, Донецька, Луганська – ніде російські військові не побачили навіть крихти підтримки, на яку вони так сильно розраховували. Але вони побачили, що це – зовсім інша держава. Вони побачили, що тут – зовсім інші люди. Люди, які впевнені в собі. Які вірять у свою державу. Які вміють поважати інших, бо поважають себе. Які не хочуть захоплювати чужого, але не віддадуть нічого свого. Які будуть захищати кожне місто, кожну вулицю, кожне поле.
За два місяці бойових дій 9 тисяч 781 захисник України був відзначений державними нагородами. Звання Героя України присвоєно 142 нашим захисникам.
Українці й українки проявили по-справжньому масову готовність захищати Україну. Будь-якого віку, будь-якого майнового стану, будь-якої освіти – українці й українки однаково стали на захист держави.
Ця війна стала по-справжньому народною для України. І показала, що на всій нашій території – від сходу до заходу, від півночі до півдня – українська ідея однаково сильна, однаково всенародна.
Станом на цей час вдалося деокупувати вже 931 населений пункт. Ще багато міст і громад перебувають під тимчасовим контролем російської армії. Але я не маю сумнівів, що це лише питання часу, коли ми звільнимо нашу землю.
Росія може витрачати колосальні ресурси на те, щоб підтримувати війну. На те, щоб протистояти навіть усьому вільному світу. Може забирати у своїх людей все, що могло б розвивати саму Росію, і спрямовувати цей потенціал на те, щоб знищувати життя сусідів.
Але уроки історії добре відомі. Якщо збираєшся будувати тисячолітній Рейх – програєш. Якщо збираєшся знищити сусідів – програєш. Якщо хочеш відновити стару імперію – ти програєш. І якщо пішов проти українців – програєш.
За два місяці створена глобальна антивоєнна коаліція. Проти Росії вже запроваджені санкції, які забрали в неї майбутнє. Україна отримує допомогу від десятків країн. Це підтримка зброєю, фінансами, необхідними товарами, політична підтримка безпосередньо.
Максимально прискорюємо наш рух у Європейський Союз. Вже пройшли історичний момент, важливий етап – з отриманням і заповненням спеціального опитувальника, який надавали кожній державі перед тим, як вона набувала статусу кандидата в члени ЄС.
Уже зараз, коли війна ще триває, ми створюємо необхідну базу для відновлення України. Це міжнародні домовленості різного рівня, це створення спеціальних фондів для відбудови нашої держави.
Уже зараз, коли Росія ще намагається захопити нашу територію, ми демонструємо, що дамо вільній Україні більше можливостей для розвитку, ніж Росія може дати не тільки окупованій частині нашої території, а й своїй власній території, своїй власній державі.
Очевидно, що кожного дня – а особливо сьогодні, коли почався третій місяць нашого опору, – усіх в Україні турбує питання про мир. Про те, коли це все закінчиться. Про те, коли і що може стати перемогою для України.
На це питання одночасно і є, і немає простої відповіді. Коли буде перемога, її відчує кожен. Коли настане мир, його побачить кожен. Але щоб це сталося – і сталося швидше – ми повинні думати не про те, коли й що це буде. Ми повинні думати кожного дня про те, як зробити перебування окупантів на нашій землі ще нестерпнішим.
Україна готова до миру. Була готова й тоді, коли війна тривала на Донбасі. Готова й зараз, коли російське вторгнення стало повномасштабним.
Але щоб Росія шукала мир, кожен українець і українка ще мають боротися. Мають захищати свободу. Бо кожен день боротьби зараз – це плюс роки й роки мирного життя після цієї війни. Після нашої перемоги.
Як завжди перед записом звернення, підписав укази про нагородження наших героїв. Державними нагородами відзначені ще 269 військовослужбовців Збройних Сил України та дев'ять військовослужбовців Головного управління розвідки.
Вічна слава всім, хто став на захист держави!
Вічна вдячність усім, хто допомагає нам вистояти!
Вічна пам'ять кожному, хто віддав життя за Україну!
Слава Україні!
