«Немає нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отрутнішого від удаваного друга». Це слова великого українського філософа Григорія Сковороди. 24 лютого ми зрозуміли цю істину, коли удаваний друг розпочав проти України війну.
Це війна не двох армій. Це війна двох світоглядів. Варварів, які обстрілюють музей Сковороди й вірять, що їхніми ракетами можна знищити нашу філософію. Вона їх дратує. Вона їм чужа. Вона їх лякає. Вона полягає в тому, що ми – вільні люди, які йдуть своїм шляхом.
На цьому шляху сьогодні ми ведемо війну й нікому не віддамо ані клаптика своєї землі. Сьогодні ми відзначаємо День перемоги над нацизмом. І нікому не віддамо ані клаптика своєї історії. Ми пишаємося нашими предками, які разом з іншими народами у складі антигітлерівської коаліції перемогли нацизм. І ми нікому не дамо анексувати цю перемогу, не дамо її привласнити.
Наш ворог мріяв, що ми відмовимося відзначати 9 Травня й перемогу над нацизмом. Щоб слово «денацифікація» отримало шанс. Мільйони українців боролися з нацизмом і пройшли важкий і довгий шлях. Вигнали нацистів з Луганська, вигнали нацистів з Донецька, звільнили від окупантів Херсон, Мелітополь, Бердянськ.
Вигнали нацистів із Ялти, Сімферополя, Керчі й усього Криму. Звільнили від нацистів Маріуполь. Вони вигнали нацистів з усієї України, але названі мною міста сьогодні особливо надихають нас. Дають віру, що ми точно проженемо окупантів із власної землі.
У День перемоги над нацизмом ми боремося за нову перемогу. Шлях до неї важкий, але ми не сумніваємося, що переможемо. У чому наша перевага над ворогом? Ми розумніші на одну книгу. Це підручник з історії України. Ми б не знали горя, якби всі наші вороги вміли читати й робити правильні висновки.
24 лютого Росія почала наступ. Наступ на ті самі граблі. На них наступає нога кожного окупанта, який приходить на нашу землю. Ми пережили різні війни. Але всі мали один фінал.
Нашу землю засівали кулі й снаряди, але жоден ворог не зміг пустити тут коріння. Нашими полями їздили ворожі колісниці й танки, але це нікому не приносило плодів. У нашому небі літали ворожі стріли й ракети, але нікому не дано затьмарити нашу блакить.
Немає кайданів, які зможуть скувати наш вільний дух. Немає окупанта, який зможе прижитися на нашій вільній землі. Немає загарбника, який зможе панувати над нашим вільним народом. Рано чи пізно ми перемагаємо. Хоч орда, хоч нацизм, хоч суміш першого й другого, якою є нинішній ворог, – ми перемагаємо, бо це наша земля.
Бо хтось воює за батюшку царя, фюрера, партію й вождя, а ми – за Батьківщину. Ми ніколи не воювали проти когось. Ми завжди воюємо за себе. За свою свободу. За свою незалежність. Щоб перемога наших предків була недаремною. Вони билися за свободу для нас і перемогли. Ми б'ємося за свою свободу, за свободу для своїх дітей, а отже, переможемо. Ми ніколи не забудемо те, що зробили наші предки у Другій світовій війні. Де загинуло понад вісім мільйонів українців. І додому не повернувся кожен п'ятий українець. А загалом війна забрала щонайменше 50 мільйонів людських життів. Ми не кажемо «можем повторить». Бо хотіти повторити 2194 дні війни може тільки божевільний. Той, хто вже повторює сьогодні жахливі злочини гітлерівського режиму, наслідує нацистську філософію, копіює все, що робили вони. Він приречений. Бо був проклятий мільйонами предків, коли почав наслідувати їхнього вбивцю. А тому втратить усе.
І зовсім скоро в Україні буде два Дні Перемоги. А в когось не залишиться жодного.
Перемогли тоді. Переможемо й зараз!
І Хрещатик побачить парад перемоги – перемоги України!
З Днем перемоги над нацизмом!
Слава Україні!
