Довідник безбар’єрності: як розповісти і пояснити дитині про втрату рідної людини

Реакція дитини на смерть близької людини може бути різною, залежно від віку та емоційності. Неправильно підібрані слова можуть спровокувати появу страхів і травм. Більшість дітей найімовірніше зрозуміють і приймуть природну смерть старенької людини. Неочікувана смерть або відхід молодої людини вдаряє по них сильніше.

Головне – не приховувати правду і не зволікати. Якщо розказати дитині, що сталося, вона більше вам довірятиме, і це допоможе їй пережити втрату.

1. Не варто детально розповідати, як саме це сталося. Якщо це було раптово, спочатку потрібно сказати, що ця людина загинула і її з нами ніколи не буде. Якщо близький помер від хвороби, треба так і говорити: він хворів, лікарі зробили все, що могли.

2. Сказати дитині про смерть повинна найближча людина – та, кому вона найбільше довіряє і з ким може розділити горе.

3. Спробуйте знайти безпечне й тихе місце, щоб поговорити з дитиною, і продумайте наперед, що збираєтеся сказати.

4. Попросіть дитину сісти поруч. Якщо вона ще маленька і в неї є улюблена річ, наприклад, іграшка, яку вона всюди носить із собою, нехай візьме і її.

5. Говоріть повільно й обов’язково робіть паузи, щоб дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем. Треба сказати: «Хоча в твоєму житті цієї людини вже не буде, але її любов не зникне. Вона буде з тобою назавжди в пам’яті».

6. Дитині треба дати час, щоб усвідомити цю інформацію. Маленькі діти можуть реагувати так, ніби вони вас не слухають. Проявіть терпіння та дочекайтеся їхньої уваги. Також будьте готові до того, що молодші діти будуть знову і знову ставити одні й ті ж питання – як під час розмови, так і упродовж наступних днів та тижнів.

7. Якщо ви вирішили брати дитину на похорон, треба обов’язково розповісти їй, що там відбуватиметься. І зробити так, щоб поруч із нею була людина, яка б подбала про неї на місці. Нею може стати той, кого дитина добре знає, але не сильно залучений у горі.

8. Якщо вирішили не брати дитину на похорон, потім обов’язково треба сходити на могилу покійного, дати можливість попрощатися, показати, де покоїться людина. Можна принести те, що дитина хоче подарувати, або просто поговорити. Нехай дитина сама вибере, що робити.

9. Не використовуйте образ померлої людини для формування бажаної поведінки дитини. Наприклад: «Не кричи, бо на тебе бабуся зверху дивиться».

10. Якщо дитина розпитує про померлу людину, намагайтесь не блокувати спогади про неї. Запитайте, що б вона хотіла сказати людині, якої вже немає. Можна подивись її фото, відео. Перетворіть спогади про втрачену близьку людину у казки перед сном: розкажіть історію чи пригадайте приємні, веселі випадки про того, хто пішов.

11. Не заперечуйте почуття дитини: «Не плач», «Заспокойся». А навпаки – приймайте будь-які емоції. Їх треба проговорити (печаль, сум) і допомогти виразити (гнів, агресія). Говорити про померлу людину – часто є способом, який допомагає виразити накопичені почуття.

Більше інформації та чітких інструкцій, як допомогти вразливим людям в умовах воєнного стану, у Довіднику безбар’єрності.

Довідково.

«Довідник безбар’єрності» – перший український посібник із безбар’єрної комунікації. Він створений за ініціативи Олени Зеленської у співпраці з громадськими організаціями, правозахисниками, психологами, батьками, які виховують дітей з інвалідністю, українськими та міжнародними експертами.