Забезпечення системи національної стійкості в сучасній Україні

Концепцію запровадження національної системи стійкості України ухвалено рішенням РНБО 20 серпня 2021 року та введено в дію Указом Президента України № 479 від 27 вересня 2021 року. Цей документ визначає мету, основні принципи, напрямки, механізми, способи та елементи національної системи стійкості. Згідно із Концепцією, стійкість визначається як здатність держави та суспільства вчасно виявляти загрози і вразливості, оцінювати ризики для національної безпеки, швидко і ефективно реагувати, повністю відновлюватися після загроз, у тому числі гібридних, надзвичайних ситуацій та криз будь-якого характеру. У листопаді минулого року Кабінет Міністрів України затвердив План заходів із реалізації Концепції забезпечення національної системи стійкості до 2025 року.

План сформовано з урахуванням результатів оцінювання системи стійкості України в умовах війни та наданих рекомендацій із усунення виявлених міжсекторальних вразливостей. Оцінювання проведено на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну за підтримки американських партнерів.

Дана тематика відповідає пріоритетним напрямам підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби.

Мета програми, за результатами якої отримали сертифікати 107 публічних службовців – підвищення рівня обізнаності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування щодо забезпечення національної стійкості в умовах мінливості й невизначеності безпекового середовища в сучасній Україні.

За результатами навчання слухачі повинні демонструвати:

знання: сутності поняття та теоретичних засад забезпечення національної стійкості; нормативно-правового та інституційного забезпечення впровадження національної системи стійкості в Україні; міжнародного досвіду та кращих практик забезпечення національної стійкості держави.

уміння: забезпечувати ефективну взаємодію на етапах прогнозування, запобігання, подолання кризових ситуацій та ліквідації їх наслідків; аналізувати норми національного законодавства та міжнародних підходів щодо функціонування національної системи стійкості під час ухвалення рішень в Україні.

навички: забезпечення в межах компетенції безперервності  критично важливих функцій життєзабезпечення органу державної влади та органу місцевого самоврядування в умовах загрози чи виникнення надзвичайних ситуацій; впорядкування діяльності, спрямованої на забезпечення безперебійного функціонування підприємств, установ, організацій, зокрема під час криз, та їх адаптації до умов мінливості й невизначеності безпекового середовища.

Впродовж навчання опрацьовано теми:

сутність та основні характеристики забезпечення національної стійкості;

нормативно-правове забезпечення національної стійкості України;

характеристики об’єктів та суб’єктів у системі забезпечення національної стійкості;

системні зв’язки у сфері забезпечення національної стійкості;

основи управління національною стійкістю;

фактори впливу на формування національної стійкості;

основні процеси, принципи та механізми забезпечення національної стійкості;

основні тенденції розвитку безпекового середовища України;

сучасний стан забезпечення стійкості у сфері національної безпеки України;

системні проблеми забезпечення національної стійкості в Україні в умовах мінливості та невизначеності безпекового середовища;

стратегія забезпечення національної стійкості України;

перспективи створення багаторівневої комплексної системи оцінювання ризиків і загроз національній безпеці України;

організація системи забезпечення національної стійкості на регіональному та місцевому рівнях;

національна стійкість як детермінанта європейської інтеграції України;

іноземний досвід забезпечення національної стійкості тощо.

З учасниками навчання працював автор програми, викладач Полтавського РЦПК Опанащук Петро Володимирович, кандидат історичних наук, доцент кафедри права та публічного управління Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Отже, питання забезпечення національної стійкості в умовах мінливості й невизначеності безпекового середовища вимагає інтегрованої, гнучкої та адаптивної архітектури системи національної безпеки, здатної забезпечити ефективну координацію між державними установами, органами місцевого самоврядування, приватними компаніями та громадянами.