14 березня – Всесвітній день нирки

Нирку можна вважати основним органом сечовидільної системи, бо саме вона продукує сечу. Сечоводи, сечовий міхур та сечовидільний канал служать для накопичення та виведення сечі.

У дітей на момент народження нирки вже є сформованими, хоча мають деякі структурні та функціональні особливості. Маса нирок у дітей відносно більша, ніж у дорослих, вони мають спершу округлу форму, а з віком набувають типової бобовидної форми. Крім цього, в дітей раннього віку нирки розташовуються нище, вони є рухомішими. Фіксуючий апарат через недостатню сформованість призводить до того, що в дітей нирки легко зміщуються і нерідко виникає нефроптоз – опущення однієї чи двох нирок. Їх ріст проходить нерівномірно – особливо інтенсивно відбувається він на першому році життя і в період статевого дозрівання.

При гломерулонефриті патологічні зміни відбуваються в клубочках нирок з поступовим залученням до хвороби й інших структурних компонентів нирки .

Хворіють на  цю недугу діти різних вікових категорій, проте найчастіше серед них трапляються пацієнти  від 2 до 12 років. Причому вік, у якому з'являються перші ознаки недуги, суттєво впливає на прогноз безпосереднього розвитку захворювання. Скажімо, у 10-тирічних і старших дітей гострий гломерулонефрит частіше переходить у хронічну форму.

Розпочинається хвороба через 2-3 тижні після перенесеної скарлатини, хронічного тонзиліту, стрептодермії. Велику роль у виникненні захворювання відіграють такі перенесені дитиною недуги як пневмонії, грип та інші респіраторні інфекції. Обговорюється сьогодні ще й генетична передумова підвищеної ймовірності виникнення гломерулонефриту в певної категорії дітей.

В основі розвитку недуги мають місце імунопатологічні реакції. Відомо, що більшість випадків охоплюють включення імунокомплексного та аутоімунного механізмів. Збудник безпосереднього пошкоджує нирки або ж фіксується на клітинах нирок із подальшим приєднанням до цих комплексів аутоантитіл, які ушкоджують нирку.

Через 7-14 днів після перенесеної вірусної чи стрептококової інфекції у дитини з'являються слабість, підвищена стомлюваність, знижується апетит. На обличчі дитини, а згодом і на ногах, попереку виникають набряки. Це є найбільш ранньою і частою ознакою гломерулонефриту. Їх вираженість у дітей буває різною: від помірної набряковості на обличчі до поширених набряків по всьому тілу.  А в тяжких випадках хвороби накопичення рідини відбувається і в серозних порожнинах (черевній, грудній, перикардіальній).

Згодом помітною стає блідість дитини, з'являється тупий ниючий біль у попереку. Причому цей біль є двобічним. Сеча набуває кольору м'ясних помиїв, але може бути бурого кольору . Тоді говорять про еритроцитурію або гематурію.

 Досить частим для розвитку гломерулонефриту є приєднання олігурії (зменшення виділення сечі) або й анурії (відсутність її виділення). Характерним для змін у сечі є поява білка – протеїнурія. А основному в хворих на гломерулонефрит кількість білка в сечі сягає більше 1 г/л, а добова кількість – 1-2 г/л і більше. Якщо ж у обстеженнях виявляють високий вміст білка, то говорять про розвиток у дитини нефротичного синдрому, який перебігає тяжко, з масивними поширеними набряками та іншими патологічними змінами в організмі дитини. Інші зміни у сечі з'являються рідше. Звичайно саме дослідження сечі, яке виконується багато разів до лікування та в процесі терапії, дає найширшу картину ефекту від лікування.

Частим симптомом гломерулонефриту є гіпертонія. Відбувається підвищення артеріального тиску – як максимального, так і мінімального. Якщо таке явище має стійкий і тривалий характер (більше трьох місяців), то зазвичай ця ознака вказує на перехід захворювання в хронічну форму. В разі важкого перебігу гломерулонефриту, можлива поява ускладнень: гострої ниркової недостатності, набряку головного мозку чи гострої серцевої недостатності.

Взагалі, гломерулонефрит часто призводить до залучення в патологічний процес багатьох органів та систем організму: серцево-судинної, травної, нервової, імунної тощо. Тобто захворювання є тяжким та серйозним і, безумовно, якщо постало питання, що у дитини – гострий гломерулонефрит, немає часу для роздумів – необхідно своєчасно та кваліфіковано діагностувати та розпочати лікування.

Хворі діти повинні лікуватися на нефрологічних ліжках і під пильним наглядом спеціаліста. Лікування завжди є багатокомпонентним. Сюди входить призначення відповідного режиму, харчування та медикаментозної терапії, яка спрямована на безпосереднього збудника (бактерійну флору чи вірусну), механізм розвитку недуги і певні симптоми. Звичайно, найкраще у необхідності того чи іншого компоненту розбереться лікар – дитячий нефролог – за результатами попередньо виконаних обстежень.

Лікування в стаціонарі триває до  місяця. А далі необхідне систематичне та тривале спостереження за дитиною з метою запобігання  виникнення рецидива. Діти повинні знаходитися під спостереженням дитячого нефролога впродовж 5 років. Потрібно щомісяця обстежувати сечу. Дітей рекомендується оберігати від інфекцій, бажано звільнити від занять фізичною культурою.

Взагалі, гломерулонефрит можна вважати серйозним захворюванням, якщо врахувати тяжкість перебігу, цілу низку можливих ускладнень. Як і будь-яке захворювання, ця недуга легше долається, якщо почати лікувати її як найшвидше і обов'язково правильно. Тому у випадку появи у вашої дитини ознак, схожих на симптоми гломерулонефриту, в жодному випадку не потрібно зволікати. Звертайтеся до спеціалістів, і тоді разом із лікарем ви повернете здоров'я своїй дитині.

Олена Бєлорус, головний позаштатний експерт ДОЗ за фахом «Дитяча нефрологія» КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В.Скліфосовського Полтавської обласної ради»  Центр спеціалізованої педіатричної допомоги