Пам’яті Сергія Литвиненка

Після переходу армії УНР на територію Польщі Сергій Григорович мешкав у таборах для інтернованих українців Лацут і Вадовиці. Згодом демобілізувався, вступив на навчання до Краківської академії мистецтв (1923-1929 рр., у професора Константи Лящки), вивчав кераміку в студії Василя Трибушного (родом із Миргорода).
Закінчив академію з 8 відзнаками і за рекомендацією К. Лящки, продовжив навчання у Парижі (1929-1930 рр.), де здійснив успішні виставки своїх скульптурних творів у салоні Тюїльрі.
У 1930 р. поселився у Львові, де залишався до 1944 р. Тоді про нього стали говорити як про найвидатнішого скульптора західної України. Отримував чимало замовлень, особливо на портрети видатних українців: Андрея Шептицького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка тощо. 1936 р. брав участь у Всесвітній виставці в Чикаго.
Із 1926 до 1933 р. працював над надгробним пам’ятником Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі у Львові. За задумом автора, у ньому втілено провідну ідею Івана Франка: невтомно працювати на благо свого народу. Ця робота вважається найвизначнішим твором Сергія Литвиненка.
У 1941-1944 рр. викладав скульптуру в Львівській державній художньо-промисловій школі, а після її ліквідації німцями працював професором і деканом Вищої образотворчої студії.
Згодом родина Литвиненків емігрує спочатку до Німеччини, а з 1949 р. оселяється у Нью-Йорку, США.
Там він активно бере участь у мистецькому житті української діаспори, зокрема у 1952 р. стає першим головою Об’єднання Митців Українців в Америці, одночасно очолюючи Український літературно-мистецький клуб в Нью-Йорку.
Працює викладачем Українського інституту пластичного мистецтва. У цей час активно виставляє праці в Нью-Йорку і Парижі.
Помер Сергій Григорович Литвиненко 20 червня 1964 р. у Нью-Йорку, похований на меморіальному цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку у штаті Нью-Джерсі.