24 січня виповнюється 100 років від дня народження Петра Ротача

Серед уславлених українців – полтавець Петро Петрович Ротач (1925-2007), письменник, літературознавець, критик, краєзнавець, енциклопедист, педагог, просвітянин, громадський діяч, лауреат фонду Тараса Шевченка, лауреат обласної премії ім. Панаса Мирного, член Національної спілки письменників України, Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Народився славетний краянин 24 січня 1925 року на хуторі Калениківщина Роменського повіту на Полтавщині (тепер – Чернігівська область), у селянській родині, репресованій у 1932 р.

Зі шкільних років П.Ротач почав займатися краєзнавством, писати вірші й друкувати їх у районній газеті.

Під час Другої світової війни – остарбайтер у Німеччині, де зміг налагодити зв’язки із українським патріотичним рухом. Через це, після повернення в Україну, довгі роки перебував під наглядом і моральним тиском КДБ. Працював службовцем, радіожурналістом, шкільним бібліотекарем, учителем мови і літератури. «Щомісяця викликали в КГБ, схиляли до співпраці з органами. Обіцяли взамін зняти заборону друкуватися. Я відповів: нехай краще інші стежать за мною, аніж я за кимось», – напише П.Ротач у спогадах.

У 50–70-х роках, долаючи заборони, виступав під псевдонімами в різних українських виданнях – від районних до столичних, а також у закордонній періодиці. Літературні псевдоніми П.Ротача – Петро Самотній, Пет. Ро, П. Петрович, Микола Гомін, Роман Петренко, П. Чатор та ін. Відкрито публікуватися у вітчизняній періодиці стало можливим лише в 1987 р.

Загалом Петро Ротач – автор біля трьох тисяч статей в енциклопедичних виданнях, двадцяти п’яти книг, серед них і багатотомна «Полтавщина літературна». Упродовж свого життя він жертовно збирав джерела з історії літературного і мистецького життя Полтавщини, національного і духовного відродження. Від другої половини 1980-х років розпочав їх передавання до Державного архіву Полтавської області.

Чи не вперше у радянських наукових часописах він підняв із небуття ціле гроно імен місцевих істориків І. Ф. Павловського, Л. В. Падалку, П. І. Бодянського, В. О. Щепотьєва та багатьох інших. Протягом 1965-1971 рр. ще молодий тоді літературознавець опублікував у журналі «Архіви України» «Матеріали до біобібліографічного словника «Літературна Полтавщина», де увів до наукового обігу біографії 577 письменників та літераторів, у тому числі репресованих Григорія Коваленка, Володимира Щепотьєва.

Проте працею свого життя вважав Полтавську Шевченкіану. Над виданнями такого об’єму працюють  цілі інститути, він же впорався із цим завданням один. У книзі подаються відомості про перебування Т. Шевченка в Полтавській губернії в 1843-1844, 1845-1846 та 1859 роках: місця, які він тоді відвідав, людей, з котрими зустрічався та присвячував їм свої твори. Також у книзі розповідається про полтавців, які працювали над увічненням образу поета і його літературних персонажів та про митців, що торкалися Шевченківської тематики у своїй творчості. Однієї цієї праці досить, щоб назавжди лишити свій вагомий слід в історії української літератури.

У пам’яті сучасників Петро Ротач залишився як глибоко патріотична і винятково чесна людина, а його величезну наукову та творчу спадщину для нащадків важко переоцінити.

Помер Петро Ротач 13 червня 2007 року. На фасаді будинку в Полтаві, де він прожив 45 років, розміщено пам’ятну дошку.

З метою сприяння розвитку національного краєзнавчого руху, вивченню минулого і сьогодення Полтавщини, дослідницько-краєзнавчій діяльності у галузях історії та літератури, відзначення краєзнавців за вагомі творчі здобутки у 2018 році засновано премію Полтавської обласної ради імені Петра Ротача. Премія присуджується краєзнавцям за кращі документально-публіцистичні і науково-популярні твори з історії рідного краю та літератури.