140 років від дня народження Євдокії Долі

З дитинства дівчинка співала у міському єпархіальному хорі, яким керував її батько, колишній складач друкарні.

У двадцять років під сценічним псевдонімом «Доля» вона почала виступати у Києві, на сцені першого українського стаціонарного театру, у складі трупи Миколи Садовського. Тут вона познайомилася з майбутнім чоловіком, талановитим українцем з Прикарпаття Василем Верховинцем (уроджений Костів). Через два роки вони побралися і переїхали до Полтави у складі «Товариства українських акторів».

У 1930 р. Верховинці засновують у Полтаві хоровий колектив театралізованого співу «Жінхоранс». Діяльність хору була принципово новим явищем в українському мистецтві – виникає оригінальний жанр театралізованого співу, основу якого складала традиція української народної пісні, що поєднувала виконання з діалогами, ігровими елементами, танцями. Павло Вірський так висловлювався про значення «Жінхорансу»: «…це наша класика, це яскрава сторінка в історії української хореографії. Найкращі традиції «Жінхорансу» свято шанують усі танцювальні колективи України…»

Євдокія Доля стала першим режисером цього колективу, а також брала участь у виступах. «Жінхоранс» успішно гастролював по всій країні, його спів залишився на плівці першого українського звукового фільму «Коліївщина», де грала Є. Доля-Верховинець. У 1935 році на Першому міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні легендарну перемогу отримала танцювальна група хору за парубочий триколінний «Гопак» у надшвидкому темпі, покладений на музику В.Верховинця та у його постановці.

Успіх ансамблю став результатом сумісної роботи двох креативних людей Василя Верховинця та Євдокії Долі. На них чекало яскраве майбутнє, вони мали намір створювати нове українське мистецтво, спираючись на його традиції… Василя Верховинця звинуватили  у шпигунській та контрреволюційній діяльності. Після тортур, у квітні 1938 року, його розстріляли в Києві.

Євдокія Доля-Верховинець, як «дружина ворога народу», відбула шестирічне заслання у Казахстані. Після повернення у Полтаву працювала в обласній філармонії декламатором, а потім відродила «Жінхоранс» і керувала ним до 1959 р. (до виходу на пенсію).

Євдокія Іванівна Доля-Верховинець померла 15 листопада 1988 р. у Полтаві. Крізь усі випробування вона зберегла відданість власним ідеалам мистецтва, формуванню культурного надбання рідного народу.

На початку ХХІ ст. творча спадщина Верховинців продовжує свій розвиток в самобутній діяльності пісенно-танцювального ансамблю «Полтава».

Дбайливо зберігає пам'ять про подружжя Верховинців Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – у його фондах є особисті речі, інші предмети, пов’язані з діяльністю та життям видатних українських митців.

Іменем Євдокії Долі названий провулок у місті Полтава.