17 березня виповнюється 115 років від дня народження Василя Ірклієвського

Народився Василь Ірклієвський у с. Лютенька (нині – Миргородський район) на Полтавщині у заможній селянській родині, яка 1929 р. була розкуркулена. Пережив лихоліття Голодомору 1932-1933-х рр. Освіту здобував самотужки. Служив у війську. Восени 1941 р. потрапив до німців у полон, але щасливо врятувався. У 1945 р., уникнувши повернення до Радянського Союзу, залишився у ФРН. Працював садівником. Самостійно оволодів німецькою та англійською мовами. У подальшому це дуже допомогло йому в роботі над українським словникарством.

Василь Ірклієвський значну частину життя досліджував походження прізвищ. Він довів, що чимало українських прізвищ походять від імен людей, такі родові імена формувалися ще за козацьких часів. Вони свідчать не лише про походження людини, а й зберігають національну самобутність.

Внаслідок наполегливої багаторічної праці В. Ірклієвський у Мюнхені видав дві книжки: «Наші ймення, їх походження і значення» (1968) та «Етимологічний словник українських прізвищ – прізвищезнавство» (1987). У книзі етнологині Галини Лозко «Рідні імена. Слов’янський іменослов» (Тернопіль, 2011) ці видання характеризуються так: «У 1968 р. в Мюнхені вийшов словник українця Василя Ірклієвського «Наші ймення, їх походження та значення», в якому автор чи не вперше за довгі століття спробував поруч із загальновживаними іноземними іменами подати й слов’янські новотвори, які виникли внаслідок бажання значної частини інтелігенції повернутися до рідних предківських імен. І хоча деякі з цих імен виявилися дещо штучними й незграбними (Допомогомир, Веселослав, Вірномир, тим паче, що слов’янські мови вже мали простіші й природніші варіанти імен з відповідним значенням: Допомога, Веселун, Веселик, Віромир, Вірослав), але загалом поповнення іменослова за рахунок новотворів мало б розглядатися як позитивне й закономірне явище. Словник В. Ірклієвського показав причини негативного впливу чужої культури, виявив недолугість чужомовних імен, жалюгідність їхніх значень для слов’янських народів. Наприклад, якому слов’янинові приємно було б носити ім’я, що дослівно означає «Слава Ягве» (Бенедикт), або «Ягве подасть» (Єремій), чи, скажімо, «Роди, розмножайся, Ягве» (Йосип)? Такий стан речей, коли людина не знає значення свого імені, є принизливим і ганебним.

Другою вагомою працею В. Ірклієвського став 900-сторінковий «Етимологічний словник українських прізвищ: прізвищезнавство», виданий у Мюнхені в 1987 році. Хоча книга й залишається малознаною в Україні, а етимологія прізвищ часом досить далека від наукових лінгвістичних міркувань, на що, може, й справедливо вказували рецензенти, все ж віддамо належне авторові, який зібрав тисячі українських прізвищ, зробив їх номінацію, увів до наукового обігу».