Історія однієї вистави

Під час створення вистави актор Костя Калюжний, мобілізувався і зараз захищає Україну. Його історія, живе у виставі, і розказує її кохана дівчина Кості – Анка. В травні є плани ще раз змінити склад і додати нових слів і сенсів до драматургії.

Режисерка вистави – Настя Яковенко майстерно упаковує історії у театральні форми, збираючи їх в одну постановку.

Насті поступила пропозиція, продемонструвати виставу у Відні (Австрія). Наразі вона живе, вчиться і працює там. Актори скористалися пропозицією гранта мобільності, який допомогла виграти і реалізувати Наталя Баранник. Команда пройшла майстер-класи і тренінги від провідних фахівців віденського театру Dschungel Wien. А також двічі, на повну залу, продемонструвала виставу «Хочу Боюся». До неї були створені субтитри німецькою мовою.

Хочемо поділитися з вами, перекладом статті, яка вийшла під назвою «Мир у свободі – „Desires & Fears“ у Dschungel Wien», на австрійському культурному порталі The Gapв Австрії після виступу. Сам текст статті (переклад ШІ): Вистава зосереджується на біографічних історіях п'яти українських жінок, які розповідають про глибокі зміни у своєму житті з початку російського вторгнення. Вони діляться своїми страхами, бажаннями та спогадами, підкреслюючи, що мир без свободи не має сенсу. Першу частину вистави характеризують мінімалістичні декорації з кількома коробками та музичними інструментами. Перформери говорять і співають переважно українською мовою, а на екрані відображаються німецькі субтитри. Їхні документальні розповіді супроводжуються музичними номерами, відеопроекціями та короткими хореографічними сценами. Вони описують свої страхи щодо можливих ракетних ударів, втрати близьких на фронті та побоювання, що їхні мрії можуть залишитися нереалізованими. Водночас вони висловлюють бажання повернутися до нормального життя, прагнуть справедливості та безтурботності, мріють про кар'єру акторки чи космонавтки, а також про народження дитини в мирний час. Друга частина вистави передбачає обговорення між глядачами, акторами, режисером та перекладачем, під час якого озвучуються інші українські перспективи. Обговорюються досвід біженців в Австрії та повсякденне життя в різних містах України. Глядачі дякують перформерам за те, що вони публічно поділилися своїм болем. Одна з глядачок розповідає про ксенофобні закиди щодо того, що українці, незважаючи на воєнні умови, живуть занадто добре, але життя під час війни не припиняється. Стаття підкреслює, що ця постдокументальна вистава є потужним свідченням боротьби за свободу, яку веде весь український народ. Вона наочно демонструє, що особисті мрії не зникають, навіть коли падають бомби та люди стикаються з імперіалістичним насильством. Це вечір, який реалістично розповідає про прагнення, страхи та спогади, виявляючи дивовижну стійкість. Він також відкриває діалог українських постраждалих, яким за межами України занадто рідко надають голос та співчуття. На тлі нинішнього авторитарного повороту, геополітичної невизначеності найближчих років та дискусій про можливе знищення української культури, а також про уявний мир під насильницькою окупацією, такі вистави, як «Хочу Боюся», є фундаментальним актом опору. Оригінал статті за посиланням https://thegap.at/frieden-in-freiheit-desires-fears-im.../

Акторки: Вікторія Чернявська Ольга Чернявська, Вероніка Завертайлова, Поліна Мороз, Анка Демчіхіна.

Драматургиня – Iryna Harets.

Режисерка – Anastasiia Yakovenko.

Створення вистави підтримала Полтавська обласна державна адміністрація.