135 років від дня народження українського письменника Якова Савченка

Народився Я. Савченко у с. Жабки (тепер – с. Луценки) Лохвицького р-ну в бідній родині селян-ремісників.

Навчався у Київському університеті, проте не закінчив його. Деякий час учителював на Сумщині. Працював у видавництві «Струмок» (Житомир).

Перший вірш надрукував у львівському журналі «Ілюстрована Україна». З 1917 р. постійно виступав у періодиці з статтями, фейлетонами, поезіями. Творчі пошуки кидали поета з однієї течії в другу – від символізму («Поезії», 1919), модернізму та панфутуризму до пролетарського мистецтва («Земля», 1922). Я.Г.Савченко збагатив українську лірику новою тематикою, образами-символами, метафорами, милозвучністю вірша. Він один із засновників напряму українського символізму в поезії та засновником «Музагету» – літературно-мистецького об’єднання символістів (1919–1920 рр.).

Далі, пройшовши через нетривале захоплення ідеями футуристів, Яків Григорович полишає поезію і переходить на діяльність критика й літературознавця.

Найпліднішим періодом творчого життя критика були друга половина 20-х — початок 30-х років. Він активно друкувався в газетах і журналах, окремими виданнями вийшли книжки: «Азіятський апокаліпсис» (1926), «Поети й белетристи», «Проти реставрації греко-римського мистецтва» (1927), «Доба й письменник», «Народження українського радянського кіно» (1930), «П'ятнадцять років театру імені Ів. Франка» (1935). У багатьох своїх працях Яків Савченко виявив неабияке обдаровання аналітика, проте й показав себе в літературній боротьбі того часу одним із найпомітніших представників войовничої вульгарно-соціологічної критики.

Яків Савченко виявився здібним, активним критиком і все ж, аналізуючи його поетичний доробок із позицій сьогодення, можна констатувати, що його кращі поезії й нині будять творчу уяву, тоді як критичні роботи мають хіба що тільки історико-літературне значення.

Він був безпартійним, належав до літературних організацій «Жовтень», Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.  

У 20-х роках він працював у київських газетах, з 1929 р. – редактором у Всеукраїнському фотокіноуправлінні та на кінофабриці (1931 – 1933). У цей же період викладає теорію драми, сценарію та літератури на сценарному та режисерському факультетах Київського кіноінституту.

У 1933 р. був звільнений як з викладацької, так і з редакторської роботи «за протягування націоналістичних поглядів». Ім'я Савченка стало раз по раз виникати у свідченнях письменників, заарештованих 1934-го і наступних років...

У вересні 1937 р. за постановою військового прокурора КВО Яків Савченко був заарештований у себе на квартирі. Йому було пред’явлено звинувачення в тому, що він є учасником антирадянської націоналістичної організації і за завданням цієї організації проводив проти Радянської влади шпигунську, шкідницьку і терористичну діяльність.

Життєвий шлях Я. Савченка обірвався на Соловках в 1937 р.

За клопотанням Спілки письменників України судово-слідчу справу Якова Савченка переглянуто 1957 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР опитано людей, які його добре знали: письменників Л. Дмитерка, В. Сосюру, Л. Смілянського.

27.11.1958 р. вирок скасовано за відсутністю складу злочину.

Яків Савченко реабілітований посмертно.

За матеріалами Інтернет-джерел