26 квітня народився літературознавець Микола Зеров

Микола Зеров народився в Зінькові 26 квітня 1890 року в багатодітній родині. Здобував освіту в Зінькові, Охтирці та київській гімназії. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. По закінченні працював викладачем у різних навчальних закладах Київщини й невдовзі приєднався до елітарного гуртка діячів української культури на чолі з Георгієм Нарбутом.

Микола Зеров перекладав з латинської Вергілія, Горація, Катулл, Марціяла. Створив зразкові переклади сонетів Ередія, Дю-Белле, Міцкевича. Його «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія» стали помітним явищем у тодішньому літературному житті.

Радянська влада неодноразово дошкуляла поетові та професорові Зерову за так звані «антипролетарські настрої».

1924 р. вийшла друком збірка віршів Миколи Зерова «Камена», що вразила сучасників філософською глибиною, вишуканістю мови. Більшовицькі критики натомість закидали авторові «несучасність», байдужість до актуальних питань, зануреність у минуле.

1925-го року Зерова заарештували за збереження книг Куліша «Чорна рада» та «Політика» Косинки. 1930-го він проходить у справі «Союзу визволення України».

1 вересня 1934 р. Миколу Зерова позбавляють можливості викладати в університеті, а у жовтні – можливості займатися наукою. 1935-го письменника засудили на 10 років за керівництво «націоналістичною організацією». На першому допиті він заявив, що не причетний до жодної «контрреволюційної діяльності». Однак під тортурами «зізнався»: «…признаю себе винним у тому, що приблизно з 1930 року належав до керівного складу контрреволюційної націоналістичної організації, куди, крім мене, входили Рильський і Лебідь».

Енкаведисти за певний час «сформували» «групу Зерова»: Микола Зеров, Павло Филипович, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Леонід Митькевич, Борис Пилипенко. У червні 1936 р. засуджені у цій «справі» дісталися пункту призначення. На початках табірний режим був «поблажливішим»: оскільки за станом здоров’я М. Зеров не міг працювати на лісоповалі, його поставили прибиральником. Після роботи навіть мав змогу займатися перекладами: свідки стверджують, що в таборі він завершив переклад «Енеїди» Вергілія, однак рукопис не зберігся.

А тим часом наближалася 20-та річниця більшовицької революції. З цієї нагоди було прийнято рішення провести «чистку» суспільства від елементів, «непридатних для будівництва комунізму». 9 жовтня 1937 року справа Зерова, як і багатьох інших, була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Його було засуджено до розстрілу.

3 листопада 1937 р. Миколу Зерова розстріляв капітан НКВС М. Матвєєв в урочищі Сандармох…

Батько поета щотижня писав на ім’я Сталіна листи з одним тільки питанням: «Де мій син Микола?». На запит дружини, Софії Зерової, щодо долі чоловіка через багато років прийшла відповідь, що він помер від паралічу серцево-судинної системи.

У березні 1958 р. Микола Зеров був реабілітований «за відсутністю складу злочину». 1988р. із Сандармоху привезли жменьку землі й поховали на Лук’янівському цвинтарі в Києві, біля могили його сина Котика…