Про музейну колекцію сорочок Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

До кінця ХІХ ст. улюбленою залишається вишивка білим по білому (“біллю”). Вона створює малюнок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням. Ця вишивка в народі асоціювалася з красою морозних узорів.

Особливістю вишивки полтавських сорочок було застосування рослинно-геометричного орнаменту в жіночих і геометричного – в чоловічих. Орнамент переважно складався із зображення гілочок рослин з листям, які безперервно спрямовувалися на рукавах угору. Мотив “ламаного дерева” на півночі (Прилуцький, Роменський повіти) відокремлювався вертикальними бічними лініями орнаменту, частіше мережкою. Цей мотив з крупними монументальними формами, простий за своєю графікою, виконувався у техніці лиштви або вирізування. Якщо поблизу Пирятина мотив “ламаного дерева” мав крупні форми, то на сході (Зіньківщина) спостерігалася модифікація цього мотиву в бік більшої деталізації, подрібненості окремих елементів.

У вишивці жіночої сорочки зустрічаємо поєднання геометричного і рослинного орнаментів. Так, полик, пазуха часто прикрашаються смугами геометричного орнаменту, рукава і пелена – рослинного. Полик був винятково горизонтальним, під ним по всьому полю рукава розміщувався узор лінійної композиції в шаховому порядку. Лінійна композиція складалася з трьох вертикальних рядів “ламаного дерева”, спрямованих угору. Поликові сорочки з пухликами були характерні для східної частини краю – Зіньківського, Глинського повітів та в Опішному.

Найбільш поширеною й улюбленою на теренах краю була, безумовно, монохромна вишивка. В насиченому кольорі – індиго – сорочки, рушники, хусточки вишивали на Гадяччині (села: Сари, Харківці, Соснівка).

Суцільним рослинним орнаментом сорочки почали вишивати на початку ХХ століття.

Броккарівські малюнки на сорочках першої половини ХХ ст. з червоно-чорними трояндами – численні і різноманітні в музейній колекції, та прослідкувати мікро-регіональні характерності цих запозичень важко, бо вони не мають джерельного походження. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. до вжитку увійшли зображення троянд, тюльпанів, гвоздики, винограду, дзвіночків, натуралістично вирішених в яскравих контрастних поєднаннях червоного і чорного кольорів. Особливо швидко такі мотиви поширювалися на слобожанських землях Полтавщини і на південному сході.