Усунення від права на спадкування: хто і за що може втратити спадок?

Усі визначені законодавством підстави для усунення від спадкування поширюються як на спадкоємців за законом і за заповітом, так і на осіб, що мають право на обов’язкову частку у спадщині або отримують майно за заповідальним відказом.

Рішення про усунення особи від спадкування ухвалюється виключно судом У випадку, коли особу визнано негідною спадкування, її частка у спадщині розподіляється між іншими спадкоємцями в рівних частках, якщо інше не передбачено законом чи заповітом.

Підстави для усунення особи від спадкування:

1. Умисне позбавлення життя спадкодавця або іншого потенційного спадкоємця
   Особи, які умисно позбавили життя спадкодавця або інших спадкоємців, або вчинили замах на їхнє життя, підлягають усуненню від права на спадкування. Підставою для цього є вирок суду, що набрав законної сили. Виняток становлять випадки, коли спадкодавець, знаючи про вчинення замаху, все ж призначив цю особу спадкоємцем у заповіті. Також не підлягають усуненню особи, які вчинили вбивство з необережності та особи до 14 років або визнані судом недієздатними — з огляду на їхню неосудність.

2. Протиправне втручання у реалізацію спадкодавцем свого волевиявлення щодо заповіту
   
   Спадкоємцями можуть бути усунені особи, які навмисно заважали спадкодавцю скласти, змінити або скасувати заповіт, а також фальсифікували заповіт, приховували його, примушували до створення чи скасування заповіту або іншим чином впливали на зміст волевиявлення з метою отримання вигоди.

3. Позбавлення батьківських прав

Особи, позбавлені батьківських прав щодо дитини, не можуть спадкувати після неї за законом, якщо на момент відкриття спадщини ці права не були поновлені. Водночас дитина не втрачає права на спадкування після батьків, які були позбавлені таких прав.

4. Ухилення від утримання спадкодавця

Батьки (усиновлювачі), повнолітні діти (усиновлені) та інші особи, які свідомо ухилялися від виконання встановленого законом обов’язку утримувати спадкодавця, можуть бути усунені від права на спадкування за рішенням суду. Суд при цьому враховує обставини, що свідчать про характер поведінки особи, її усвідомлення обов’язку утримувати спадкодавця, потребу спадкодавця в утриманні, а також наявність реальної можливості у спадкоємця виконувати відповідні обов’язки.

5. Недійсність шлюбу

Особи, шлюб яких із спадкодавцем визнано недійсним, не мають права на спадкування за законом. Винятком є ситуації, коли особа не знала і не могла знати про обставини, що спричинили недійсність шлюбу, і тільки після смерті подружжя шлюб було визнано недійсним. Тоді суд може залишити за цією особою право на спадкову частку майна, набутого в період спільного проживання.

Відповідно до статті 39 Сімейного кодексу України, шлюб є недійсним, якщо його укладено з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; між родичами прямої лінії споріднення або між рідними братом і сестрою; з особою, яка визнана судом недієздатною.  Також шлюб може бути визнано недійним у разі порушення принципу добровільності чи недосягнення шлюбного віку. Особи, права яких порушені через укладення такого шлюбу, можуть звертатися до суду з вимогою про визнання його недійсним.

6. Ухилення від допомоги особі у безпорадному стані

Суд може позбавити спадкоємця права на спадщину, якщо буде доведено, що він свідомо ухилявся від надання необхідної допомоги спадкодавцеві, який внаслідок віку, хвороби або інвалідності перебував у безпорадному стані. Це також потребує судового підтвердження.

Отже, спадщина – це не тільки права, а й відповідальність.
Родинні зв’язки чи згадування у заповіті не є абсолютною гарантією отримання спадщини. Відсутність належної поведінки або вчинення протиправних дій можуть стати підставою для втрати цього права.