18 червня виповнюється 120 років від дня народження Дмитра Григоровича Гринька — українського письменника, журналіста, перекладача, літературознавця

18 червня 2025, 11:01

Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю

Народився Дмитро Гринько 18 червня 1905 року на хуторі Чернещина-Горбатівка, нині с. Чернещина Полтавського району Полтавської області. У 1924 році розпочав літературну діяльність. У 1930 році закінчив Московський державний університет. Відтоді ж працював журналістом. З 1941 року служив у Політичному управлінні Південно-Західного фронту, брав участь, зокрема, в Сталінградській битві. Демобілізований у 1944 році, нагороджений декількома орденами та медалями. З 1944 по 1964 роки — відповідальний редактор журналу «Вітчизна». З 1950 по 1970 роки — директор Українського відділення Літературного фонду СРСР. Член Спілки письменників України. Жив і працював у Києві.

В «Енциклопедії сучасної України» доктор наук Тетяна Добко написала, що Дмитро Гринько «змальовував образи сучасників, порушував морально-етичні проблеми, висвітлював теми любові і дружби, захисту батьківщини, виховання патріотизму».

Дмитро Григорович - автор збірок оповідань, нарисів, літературознавчих досліджень. Серед них — «Вогні Донбасу» (1930), «Дмитро Остапенко» (1943), «По гоголівських місцях» (1952), «Любов і мужність» (1954), «Під квітучим рай-деревом» (1965), «Незвичайна історія» (1974). Як літературознавець, створив, зокрема, літературний портрет письменника Панаса Кочури, з яким близько товаришував. Плідно перекладав українською мовою з білоруської, казахської, польської, турецької, російської.

Рецензував літературні роботи колег, зокрема, роман Олеся Гончара «Собор», про який «наголосив, що — за романним трактуванням — „народ не цурається духовних набутків минулого, бо через них він входить у майбуття“». Негативно сприйняв тритомний роман Анатолія Дімарова «І будуть люди», як «повний набридливих вже стереотипних образів».

Публікувався Дмитро Григорович до останніх років життя. Помер на 82-му році 28 вересня 1986 року. Був кремований, прах похований у колумбарії Байкового кладовища. Великий особовий фонд письменника (172 одиниці рукописів, листів, світлин тощо) зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.