1 липня виповнюється 145 років від дня народження Андрія Ілліча Жука – українського громадсько-політичного діяча, дипломата, кооператора, публіциста та історика

Працював писарем, канцеляристом Лубенської повітової земської управи. Свій шлях у громадсько-політичній діяльності розпочав у 20-річному віці, ставши членом українського нелегального гуртка, одним із керівників якого був Микола Порш.

Разом із Дмитром Антоновичем (один із засновників Революційної української партії) брав участь у подіях 1905–1907 рр. Після двох арештів у 1907 р. спільно з Володимиром Винниченком та Володимиром Степанківським перебрався до Львова, де проживав до 1914 р. Займався публіцистичною діяльністю, співпрацював з газетами соціал-демократичного («Земля і Воля», «Праця») і націонал-демократичного («Діло», «Рада») напряму, редагував журнали «Економіст» і «Самопоміч». У серпні 1914 р. переїхав до Відня й брав активну участь у формуванні української державності.

Був одним із засновників і чільних членів Союзу Визволення України. Спочатку А. Жук перебував на дипломатичній службі в посольстві Української Держави у Відні, але згодом у 1919 р. призначений радником МЗС Української Народної Республіки. Був одним з співробітників Симона Петлюри.

Однак вже на початку 1920 р. Андрій Жук пішов у відставку. Причиною стала позиція Петлюри на укладання союзницької угоди з Польщею, яку Жук вважав помилкою. Крім цього, працював деякий час референтом диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича та співпрацював на початку 1920-х рр. із Закордонним Центром ЗУНР у Відні.

Паралельно був членом різних організацій: Головної української ради (1914–1915 рр.), Загальної української ради від Наддніпрянської України (1915–1916 рр.), Бойової управи УСС (1915–1920 рр.). У 1919 р. увійшов до Української народної партії. Історик Ігор Гирич називає Андрія Жука «сірим кардиналом» самостійницького руху України. Адже в період активної політичної діяльності дипломат ніколи не очолював організацій, ідейним керівником яких він фактично був.

У 1930 р. Андрій Ілліч відійшов від активної політичної діяльності, після чого повернувся до Львова. Але вже на початку Другої світової війни й окупації радянськими військами Львова у 1940 р. таємно перетнув радянсько-німецький кордон та знову оселився у Відні.

Будучи активним діячем української громади у Відні, досліджував історію українського революційного руху початку 20 століття, зокрема РУП, та національної суспільно-політичної думки. Автор численних статей з суспільно-політичних і економічних проблем. Друкувався у виданнях Європи, США та Канади – «Українському віснику» (Берлін), «Краківських вістях» (під час Другої світової війни), «Вільній Україні», «Українському самостійнику» та «Сучасності».

Чимало ненадрукованих праць А. Жука про суспільно-політичне життя на Лубенщині складають його особовий архівний фонд, що зберігається в Канадському національному архіві в Оттаві.

Помер у Відні 3 вересня 1968 року.