95 років від дня народження фольклориста Володимира Данилейка

Володимир Данилейко народився 1930 року в селі Демина Балка Хорольського району Полтавської області. Коріння його роду бере початок від одного із запорізьких козаків – Данила, який мав чудовий голос. Сам Володимир зростав на материнських піснях, у тому числі історичних.

У голодному 1933-му році родина Данилейків переїхали до Полтави. У нашому місті Володимир закінчив середню школу № 17 із золотою медаллю (1949). Потім навчався у Харківській консерваторії та Харківському державному університеті, отримав диплом журналіста з відзнакою (1953). У 1954 році закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працював журналістом у газетах та журналах Києва, Полтави, Переяслав-Хмельницького: «Культура і життя» (1955-1963); «Літературна Україна» (1963-1965); «Народна творчість та етнографія» (1966-1971); «Образотворче мистецтво» (2000-2004). Тривалий час Володимир Данилейко працював у редакціях „Зорі Полтавщини”(1986-1991); «Полтавська думка» (1991-1994).

Володимир Григорович автор численних монографічних нарисів, збірок народних обрядових пісень, дискусій, поглядів на витоки давньої культури українців. Як патріот України і поет відгукувався на всі визначні події в державі. Його перу належать вірші „Гідність людини”, „Білий кінь”, „Перебудова”, „Пробудження”, „Дума”, „Соборна Україна” і багато інших, в яких автор переосмислює прожите і схвалює державотворчі процеси, розбудову незалежної України, пробудження національної свідомості.

Володимир Данилейко був членом національних спілок майстрів народного мистецтва України, художників, журналістів, кобзарів; вченим секретарем секції образотворчого мистецтва Товариства охорони пам’яток історії та культури України (1970-1988). Від 1961 року організовував народні свята у Києві, Львові, Полтаві. У Спілці письменників України працював з Олесем Гончарем. А його друзями були Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Пилип Бабанський, Станіслав Тельнюк, Іван Шпиталь, Леонід Кізь.

Данилейко активновпроваджував народні звичаї та обряди. Організовував ватаги колядників у Києві, Львові, Полтаві (1961-1999), впровадив обжинки в Україні (1962), свято Купала на Черкащині (1971). Володимир Григорович був ініціатором гурту «Гомін» (Київ, 1970-1971), художнім керівником якого із подачі Данилейка, став Леопольд Ященко – майбутній лауреат Шевченківської премії. Хоровий колектив виконував історичні та побутові пісні і, за словами самого творця колективу, був справді голосом народу.

У 1986 році Володимир Данилейко повертається із родиною з Києва до Полтави. Пише статті про вітражі, народні ремесла Полтавщини; тексти пісень, а також добірки віршів у періодиці; оприлюднює дискусійні погляди на витоки давньої культури українців. В цей час пише нарис до альбому «Марія Приймаченко»; видає репертуарні збірки «Свято врожаю» і «Повість про народний хор» (усі – Київ, 1971); укладає каталоги про І.В. Задорожного і Н. Бабенко (Київ, 1996).

Протягом 1995-2000 рр. очолював Полтавський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Помер Володимир Данилейко 22 січня 2017 року у Києві.