120 років від дня народження Анатолія Станіславського

Народився 1905 р.  у м. Лубни Полтавської області. У 1925–1930 рр. навчався в Харківському геодезичному інституті, отримав спеціальність інженера. Протягом 1936–1941 рр. навчався в Харківському національному університеті міського господарства імені О. М. Бекетова, отримав спеціальність архітектора.

У 1941 р. працював керівником архітектурно-планувальної майстерні в Науково-дослідному інституті проектування міст «Діпромісто» в м. Харкові.

У 1946 р. працював на посаді головного інженера в Науково-дослідному інституті проектування міст «Діпромісто» у м. Києві.

У 1955–1959 рр. – директор Науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто» в м. Києві.

У 1956–1960 рр. працював викладачем у Київському національному університеті будівництва і архітектури. З 1959 р. працював у Науково-дослідному і проектному інституті містобудування в м. Києві.

А. Станіславський опрацював генеральні плани реконструкції і забудови міст: Донецька (1930–1931), Лисичанська (1933–1934), Полтави (1932–1934), Слов’янська (1934), Бахмута (1934–1936), Ясинуватої (1938–1939), Краматорська (1936–1938).

Серед проєктних робіт архітектора:

житлові масиви в містах Слов’янську, Лисичанську й Полтаві; 

детальне планування Південного району м. Львова;

школа на 920 учнів у м. Луганську;

школа-інтернат на 920 учнівум. Сєвєродонецьку Луганської обл.;

парк у м. Ясинуватій Донецької обл. (1939–1940);

мостові переходи через р. Дністер у м. Заліщах Тернопільської обл., р. Прут у м. Чернівцях (1944–1945);

перевалочна туристична база в м. Самборі Львівської обл. (1945–1946).

А. Станіславський був одним з провідних авторів комплексу споруд Виставки досягнень народного господарства УРСР (нині Національний комплекс «Експоцентр України») в співавторстві з В. Орєховим і Б. Мезенцевим (1952–1958).

Він не лише проєктував, а й формував теоретичну базу містобудування України. Його праці стали підручниками для молодих архітекторів.

А. Станіславський – автор книги «Розвиток містобудування на Україні» (1961), яка була першою системною роботою, де описувалося, як українські міста змінювалися від давніх часів до ХХ століття. У книзі «Планування та будівництво міст України» (1971) він виступив як практик і аналітик: розповідав, як правильно розвивати нові міста, враховуючи історичний ландшафт, промисловість, транспорт та побутові потреби населення. По суті, він заклав фундамент української містобудівної школи, з якої виросли архітектори другої половини ХХ століття.

Помер 12 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.