90-річчя від дня народження Володимира Степановича Мирного

Народився Володимир Мирний 1935 року в селі Супротивна Балка Новосанжарського району Полтавської області. У 1954 році закінчив середню школу імені Г. С. Сковороди у селищі Чорнухи, потім – історичний факультет Львівського університету імені І. Франка (1959). Працював учителем у Рівненській та Полтавській областях, методистом Полтавської обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури, старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею.

З 1991 по 2000 очолював обласну організацію Національної спілки письменників України. Дебютував 1952 р. як поет. Перша книжка – збірка поезій “Криниця” (1968) – одержала схвальні відгуки Ф. Рогового, Т. Масенка, С. Тельнюка, В. Підпалого.

Володимир Мирний - автор 17 книг поезії та прози “Матіоли” (Харків, 1970), “Вечірнє поле” (Харків, 1973), “Монолог землі” (Київ, 1978), “Літні зорепади” (Харків, 1979), “Світло берези” (Харків, 1983), “Криниця” (Київ, 1985), “Багряне гроно горобини” (Київ, 1986), “Надія, віра і любов” (Полтава, 1994), “Вибране”, “В дорозі до храму” (Полтава, 1995), “О, магія жіночого лиця”, “Сурмачка” (Полтава, 2002), “Сто поезій про кохання” (Полтава, 2003); збірок прози та поезії “Теплий дощ у неділю” (Полтава, 1999) та “Життя по колу йде” (Полтава, 2005). Книзі Володимира Мирного “Стукати у брами” у 2010 році присуджене перше місце в номінації “Найкраща поетична збірка” конкурсу “Найкраща книга Полтавщини”.

Член Національної спілки письменників України (1973). Лауреат премій імені І. П. Котляревського (2010), Панаса Мирного (1999), Леоніда Бразова (2008).

Володимир Степанович — патріот усього українського, й один із небагатьох, хто, присвятивши 50 років життя літературній творчості, проніс поетичне слово через усе життя. Його вірші — це поетична історія Полтави. Поезіям Володимира Мирного властиві ліричність, тонкий психологізм, лаконічність. Його рубаї, сонети наповнені новим змістом. У кожній збірці стверджується нездоланна сила людини в її нерозривному зв’язку з рідною землею. Особливою майстерністю вирізняється пейзажна лірика. У спостереженні над природними явищами письменник намагається знайти відповіді на вічні питання буття, болючі проблеми суспільства. Саме тому в пейзажній структурі так часто вчуваються філософські та громадянські мотиви. І поезія, і проза письменника несуть залюбленим у його слово глибоко вивірені ідейні постулати – вбрані в образно-поетичну форму уроки духовності, крупини життєвого досвіду й інтелектуального пізнання майстра пера.