140 років від дня народження Соні Терк-Делоне

Соня Делоне (дошлюбний псевдонім Соня Терк (фр. Sonia Delaunay, справжнє ім'я Сара Еліївна Штерн) народилася в м. Градизьк на Полтавщині в сім'ї робітника цвяхового заводу у Градизьку Елії (Іллі) Штерна і одеситки Хани Терк.

Ніхто не знає, як саме склалася б доля Сари, якби її мати, через бажання кращого життя дочці, не вирішила віддати дівчинку під опіку свого рідного брата. Соня зростала у родині дядька по матері адвоката Анрі (Гейних, Генріх) Терка у Петербурзі, де вона отримала прекрасну освіту та виховання, а також ім'я Соня Терк. На шкільних канікулах подорожувала Європою, відвідувала музеї Франції, Німеччини, Італії.

Дівчинка відрізнялась гострим аналітичним розумом. Хоч батьки бачили в ній математикиню, вчитель креслення помітив її незвичайне сприйняття оточуючого світу та хист у малюванні і домігся, щоб Соня навчалася у художніх школах. Спочатку вона вчиться у Німеччині, у Академії витончених мистецтв у Карлсруе. Потім оселяється в Парижі, навчається у студіях, входить до кола радикальної французької молоді, знайомиться з колекціонерами. Попри високий статус академії Ла Палетт, Соня невдоволена викладанням у ній, вважаючи її «настрій» занадто критичним. Тому проводила більше часу в галереях навколо Парижа. Роботи того періоду писала під впливом пост-імпресіоністичного мистецтва.

У 23 роки Соня Терк одружується з німецьким критиком та колекціонером Вільгельмом Уде. Через його галерею вона отримала доступ до виставок, тобто до мистецької та літературної еліти. Пізніше вона пов'язує життя з молодим абстракціоністом Робером Делоне, з яким творчий союз став міцним та плідним. Разом із чоловіком вона створила новий напрям у мистецтві – орфізм, що вирізняється особливими закономірностями у використанні кольорів.

У 1911 році Соня Делоне зшила для свого сина Шарля ковдру із різнокольорових клаптиків шовку й атласу. І не було б у цій ковдрі нічого дивного, якби це не була справжня картина, що потім стане експонатом Національного музею сучасного мистецтва в Парижі. У своїх спогадах мисткиня пише: "В мене виникла ідея зробити для мого новонародженого сина клаптикову ковдру, подібну до тих, що я бачила їх у будинках українських селян. Коли вона була готова, то я побачила, що розташування клаптиків матеріалу дуже нагадує кубістичні форми, і ми з Робертом намагалися застосувати той самий процес до інших предметів та картин". Таким чином Делоне винайшли власний стиль у мистецтві — симультанізм. У 1913 році з’явилася перша серйозна робота Соні у цьому стилі — картина "Бал Булльє".

Творчість Соні не обмежувалася жодними рамками, сповнена експериментів та яскравих барв. Як писала сама Соня: "Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці. Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині: помідори оперізують червоним хати, і великі соняшники – жовті з чорною серцевиною – сяють у легкому, дуже високому блакитному небі".

Через Першу світову війну Делоне змушені переїхати з Парижа до Іспанії, а згодом до Португалії. Тут художниця береться за будь-яку діяльність: моделює одяг та взуття, працює над театральними костюмами, створює малюнки для гральних карт і навіть розмальовує авто. А ще ілюструє книги, створює ткані килими, займається керамікою та вітражами.

Богемний спосіб життя Соня поєднувала із чималим комерційним талантом та цікавістю до сучасних технологій – вона працювала над експериментальним кольоровим кіно ще у 1926 році, співпрацювала із Citroen – розписувала їхні автомобілі – та із електрокомпанією, аби створити міські афіші, що світяться. Разом із тим Соня була ладна розробляти дизайн костюмів для епатажних вистав дадаїстів чи балетів Дягілєва, а в 1925 році її “оптична” сукня прикрашала обкладинку британського Vogue. Симультанні вбрання Соні з шаленим успіхом продавалися у найпрестижніших бутиках Європи.

Багато в чому завдячуючи саме Соні Делоне стиль "ар деко", що поєднував модерн та авангард, став вирішальним фактором міжвоєнної моди.

Після смерті чоловіка у 1941 році, Соня продовжує працювати над спільними ідеями. Вона пише спогади про друзів – Пікассо, Брака, Екстер, Архипенка та інших. Майже на всіх виставках абстрактного мистецтва повоєнної Європи Соня Делоне експонує свої роботи та роботи Робера.

У 1963 вона дарує Франції 117 робіт. Через рік у Луврі проходить презентація цього цінного дарунку (Делоне стала першою жінкою-художницею, чия ретроспективна виставка у Луврі відбулася за життя). Соні на той час виповнилося 79 років і попереду на неї чекала ще низка нагород, серед них – гран-прі міжнародного салону в Каннах, золота медаль міста Парижа, вища нагорода Франції − орден Почесного легіону.

Стиль мисткині впізнаваний навіть через десятиліття, і знаходить своє відображення в сучасних творіннях відомих брендів світової моди.

Найбільша колекція робіт Соні Делоне зберігається у Центрі Жоржа Помпіду. Її картини сьогодні коштують мільйони доларів США. В Україні, нажаль, представлені лише дві її роботи "Жовті кулі" та "Велике червоне коло", які зберігають в Національному художньому музеї України.

Після її смерті 5 грудня 1979 газети писали: померла видатна українка Соня Делоне. На її честь названі вулиці в Одесі, Кременчуці, Києві, її ім’ носить астероїд. Соня Делоне стала однією з 36 українок, обличчя та силует яких стали праобразом української серії ляльок "Барбі" "Barbie: Пані України".