130 років від дня народження графіка і живописця Миколи Бутовича

Микола Бутович народився 1895 року на Полтавщині, в с. Петрівка, у дворянській родині, яка вела свій родовід від заможної козацької старшини. Дитячі роки пройшли у середовищі, де розмовляли українською мовою, пам'ятали історію та шанували традиції. Сила дитячих вражень супроводжувала Миколу Григоровича все життя, підтримувала у важкі часи, надихала на нові творчі задуми. Батьки-вчителі дали синові ґрунтовну освіту. Упродовж 1906-1913 роках навчався у Полтавському кадетському корпусі. Брав участь у боях Першої світової війни, потрапив у полон, де зустрівся з випускником Санкт-Петербурзької Академії мистецтв Агафоновим. Вплив професійного художника на молодого військового став вирішальним у його долі. Микола Григорович планував залишити армію і повністю присвятити себе малярству. Але революційна ситуація в країні не сприяла оволодінню навичками нової професії. Бутович тікає з австрійського полону і стає до лав Першої Стрілецької Козацької дивізії. Цей вчинок змушує його емігрувати. Довелося пережити тяжку і непевну подорож на Захід, й з часом усвідомити, що повернення на Батьківщину – неможливе.

Потім було навчання в Празькій Академії мистецтв і мистецько-промисловій школі. У 1921році студент-емігрант прямує до Берліну, де опановує графічну майстерність у Шарлоттенбурзькій мистецько-промисловій школі, а через рік отримує можливість навчатися в Академії графічного мистецтва у Лейпцігу.

Перші книги з його оформленням почали виходити у 1922 році. Бутович був не тільки майстром декоративної графіки, а й живописцем, карикатуристом, автором епіграм, рекламних плакатів, театральних декорацій.

Німецька мистецька школа сформувала Миколу Григоровича як професіонала високої технічної майстерності, надала його творам притаманних їй специфічних графічних особливостей, певних стильових ознак. Водночас, професори Академії вчасно акцентували увагу студента з України на прояв у його творчості національних уподобань, заохочували і підтримували цю схильність.

Щоб покращити знання про історію і культуру свого народу, художник бере курс лекцій в Берлінському Українському інституті. Пізніше, згадуючи навчання в інституті, М.Г.Бутович писав: «Я слухав лекції покійного історика Дмитра Дорошенка. Він дав мені список літератури, і в берлінських бібліотеках я знайшов досить праць про українські стародавні вірування»…… Таким чином, притаманна молодому українцю зачарованість містерією рідного казкового переказу, обрядовою піснею, священним дійством отримала тепер наукове усвідомлення.

У 1928 році запрошений на викладацьку роботу до Києва, однак відмовився через політичну ситуацію в Радянській Україні. Період 1928-1930-х років, коли Микола Григорович жив у Парижі, – один з найменш досліджених у його житті. Хоча у ті часи у французькій столиці вправлялося в мистецтві чимало вихідців з України. Про Бутовича відомо лише, що у 1929 році його твори було прийнято до престижного «Осіннього салону», а також що він працював у кінопідприємстві – малював рекламні плакати. У той же час він створив серію офортів «Париж», завершив серію рисунків та акварелей з Підкарпатської України, виконав дереворити до гоголівських «Старосвітських поміщиків». Кілька останніх навіть надіслав до Львова, до митрополита Андрея Шептицького, з яким багато листувався.

З початком 40-х років Бутович оселився у Львові, де за часів німецької окупації на посаді професора, викладав у мистецько-промисловій школі, на архітектурному відділі львівської політехніки та української вищої студії образотворчого мистецтва (писав епіграми для галицьких часописів, підготував їх до друку окремим виданням; «Епіграми Бутумбаса», К., 1995), оформив обкладинки книг «Наш Парнас» і «Празькі митці: слова і пелети».

З наближенням воєнних дій, переїхав до Австрії (Зальцбурґ), від 1947 року – у США (Нью-Джерсі). В Америці Микола Григорович активно займався різноманітними видами художньої діяльності, а у своїх спогадах розповідав, що не міг повністю присвятити себе графічній роботі, тому що заради заробітку доводилося бути то «церковним маляром, то текстильним дизайнером». Брак часу не ставав на заваді стрімкому поширенню слави українського графіка. Свідченням тому була пропозиція від Української Академії наук у Нью-Йорку виготовити ілюстрації до «Енеїди» Котляревського у 1953році. Так, на схилі літ, М.Г. Бутович знову повернувся до теми, що супроводжувала його творчу долю протягом життя. 21 грудня 1961р. художника не стало. Він був похований далеко від Батьківщини, на православному кладовищі у Бавнд-Бруку.

Книга про життєвий та творчий шлях Миколи Бутовича доступна за посиланням.