Пам’яті дослідника-архівіста Матвія Астряба: архівісти області презентували виставку

Астряб – громадський діяч, дослідник Лубенщини, один з фундаторів архівної справи на теренах Полтавщини, педагог, патріот України, який доклав чимало зусиль для збереження і популяризації архівних джерел. Cвоєю жертовною працею він у певній мірі поєднував дві частини роз’єднаної України.

Матвій Григорович Астряб народився 1 серпня 1843 р. у селянській родині на Лемківщині в с. Висове Горлицького повіту. У 1862 р. закінчив 4 класи горлицького польського училища, звідки поступив до Перемишльськой німецької гімназії. Із закінченням 4-х класів зазначеного закладу (1866 р.) він дістав закордонний паспорт і пішки відправився до Києва, де після здачі вступних іспитів був зарахований до 5 класу Київської першої гімназії. Із закінченням курсу навчання в гімназії (1869 р.) Матвій Григорович вступив до Київського університету святого Володимира на історико-філологічний факультет, який закінчив в 1873 р. Працював викладачем Київської першої, Глухівської, Кутаїської, Кубанської військової гімназій.

Заслуживши пенсію в 1893 р. у чині статського радника він повернувся в Україну. Його дружина Єлизавета Аркадіївна Галенківська одержала від своєї двоюрідної бабусі Ганни Василівни Островської 160 десятин землі у с. Високий Горб (нині село Горби) на Пирятинщині Полтавської губернії. Матвій Григорович став займатися сільським господарством: жив у селі Горби, де у 1897 р. заснував початкову школу (училище).

У 1904 р. поступив вихователем в Полтавський пансіонат-приют, водночас почав співпрацювати з Полтавською Вченою Архівною Комісією. Про це він так зазначав у своїй автобіографії: «Працюючи вихователем у мене було небагато вільного часу і я його використовував для улюбленої науки. Мене засмучувала втрата історичних документів і я записався до членів Полтавської Ученої Архівної Комісії, де я і зустрів великого працелюба, свого університетського товариша Івана Францевича Павловського, секретаря комісії, славетного дослідника минулого Полтавщини».

У 1910 р. він зовсім залишив службу і повністю віддався місцевій історії, багато писав, головним чином з історії Лубенщини. У 1920 році Матвій Астряб повідомляв історику В. Л. Модзалевському: «2,5 роки я просидів за розбором старих документів, що зберігаються у Полтавському губерніальному музеї імені К. М. Скаржинської, яка передала туди чимало давніх документів старої Лубенщини писані різними мовами: німецькій, французькій, польській, латинській, давньоукраїнській, руській та ін. Праця мною закінчена і мені за цю роботу заплатили у травні 2000 крб». У цьому ж листі Модзалевському Матвій Григорович зазначав: «Мене 77-річного старця знову залучив до роботи завідуючий народним музеєм [у Лубнах] і доручив мені керування місцевими архівами для створення місцевого центрального архіву. Від цієї приємної праці відмовитися я не зміг”. Відтак ним була створена архівна комісія у складі 4-х чоловік, яка зайнялася питанням зберігання і упорядкування місцевих архівів, які знаходились в різних установах: міській управі, суді та ін. У комісії вирішувались питання щодо поліпшення умов зберігання архівів, оскільки архіви здебільшого зберігалися у вологих підвальних приміщеннях, на горищах, у коридорах різних установ і тому часто псувалися. Унаслідок непохитної позиції ученого було видано наказ Лубенського повітвиконкому про охорону і недоторканість архівів – переважну більшість документів було урятовано від пограбування та так званої утилізації.

Помер Матвій Астряб 18 січня 1925 року, похований у Лубнах. З повним правом Матвія Астряба сьогодні можна назвати фундатором Лубенських міського та районного архівів. Він безперечно заслуговує на пошанування нащадків.

Підготувати виставку уможливили: комунікація архівних працівників з правнучкою Матвія Астряба, мешканкою м. Києва Тетяною Олександрівною Кіліпко (Астряб) та виявлення низки нових джерел у фондах державного архіву.