16 січня 2026, 10:00
Григорій Давидовський народився 1866 р. на Чернігівщині – в с. Мельня, тепер Конотопського району (тепер Сумської області). Його батько був священником, і змалку спів був частиною життя Григорія. А ще хлопець заслуховувався селянським хоровим співом, і народна пісня змалку запала йому в душу. Г. Давидовський закінчив Новгород-Сіверську гімназію. У 1888 році у рідному селі організував свій перший хор, який вражав досконалістю виконання народних пісень. У подальшому навчався у Чернігівській духовній семінарії, згодом закінчив вокальний факультет Петербурзької консерваторії. Серед його викладачів були М. Римський-Корсаков та А. Лядов. За своє життя Давидовський зорганізував понад 35 хорових колективів у різних містах України. Створив власну систему організації хорів і методику хормейстерської роботи. За час диригентської діяльності він дав понад 3000 концертів.
Перший твір «Бандура» Г. Давидовський написав у 1896 році під впливом спогадів про Україну. Цей твір одержав міжнародне визнання, друкувався і виконувався в США та країнах Західної Європи, увійшов до репертуару тисяч хорових колективів України. Його сюїти побудовані на матеріалі українських народних пісень і міського побутового романсу. Оригінальні нововведення в них— групування сюжетних ланцюгів з різних пісень та імітація інструментального звучання засобами хорового співу без слів, використовувана як супровід до вокальних партій. Композитор залишив понад 80 хорових творів і обробок народних пісень.
Г. Давидовський працював у жанрах духовної музики. Духовна спадщина композитора містить твори для церковних хорів: «Всенічна» (1910), «Літургія» (1921), хорові концерти та окремі піснеспіви «О Всепетая Мати», «Милость мира», «Тебе поем» (1903), «Благочестивейшаго», «Нинє отпущаєши», «Світе тихий» та багато інших.
Г. Давидовський схвально сприймав ідеї УАПЦ, брав участь у Першому Всеукраїнському православному церковному соборі як делегат Вінницького відділення Церковної Ради. М. Юрченко, досліджуючи українську духовну музику 20-х років ХХ ст., підкреслює, що Г. Давидовський є яскравим представником духовно-музичного романтизму початку XX ст., його духовна творчість відзначається національним українським характером.
У житті Давидовського (1919-1921 рр., друга половина 1924-1925 рр.) був нетривалий, але досить плідний вінницький період творчості, що втілилося у заснуванні ним Художньої хорової капели. До роботи у Вінниці Г. Давидовський побував з гастролями у Франції, де також створив капелу (1902-1903); викладав спів у музичному училищі, керував хором жіночої гімназії та створив капелу в Баку (1905-1907). У 1921 році Г. Давидовський отримав запрошення на роботу до Києва, де він також керував хоровою капелою та викладав диригування, вокал та інші дисциплін у Вищому музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. Трохи подорожував Україною зі своєю мандрівною капелою. Згодом його намагалися спрямувати до російських міст. Під час Другої світової війни він працював у Москві в радіокомітеті. У1944-45 рр. Давидовський працював з хоровою капелою Харківської філармонії.
Останні сім років життя мистця були пов'язані з Полтавою. Появі Давидовського у Полтаві передували трагічні події. 25 вересня 1943 року, відразу після звільнення міста від німецьких військ, була створена Полтавська державна обласна філармонія і при ній – хорова капела. Першим керівником колективу став Павло Шаповаленко, якого за доносом звільнили і репресували. Рятувати ситуацію із філармонійною капелою і запросили Давидовського. До цього він очолював Державну капелу при Комітеті мистецтв у Харкові, а у музичних колах тоді побутувала небезпідставна думка, що Давидовський може організувати хор будь-де, з непідготовлених співаків, і довести його виконавську майстерність до вершин досконалості.
Співробітники Полтавської обласної філармонії згадували, що Григорій Митрофанович, як диригент, користувався заслуженим авторитетом і повагою серед артистів. Він був дуже вимогливим керівником, але в той же час чуйним, ввічливим і доброзичливим, над усе цінував у людях талант і працелюбство. Був цікавим співрозмовником, коли мова заходила про хорознавчі чи музикознавчі проблеми, у хвилини відпочинку любив послухати дотепні історії, а часом і сам розповідав колегам веселі бувальщини. Знайомих вражала енергійність немолодого вже музиканта, його безмежна любов до музики.
У Полтаві композитор написав ряд нових творів, серед яких пісні «Закарпатська Україна» на слова М. Нагнибіди, «Білі берези» на слова О. Юренка, «Ніколи війні не бувати», «Полька-полтавчанка» на слова А. Пашка, «Хор колгоспної молоді» на слова Ф. Гаріна, ряд обробок пісень різних народів. У Науковому архіві Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігається рукопис нот пісні «Білі берези» і власноручний лист Г. М. Давидовського до поета Олеся Юренка
Помер Григорій Давидовський у Полтаві 13 квітня 1952 року. Похований на Монастирському кладовищі Хрестовоздвиженського монастиря. З кінця 1970-х років його могила вважалася втраченою, оскільки нащадків, які б доглядали за нею, не лишилося. І лише у 2025 році, завдячуючи небайдужим людям - Дмитрові Луценку, Світлані Капко та Галині Полянській, вдалося віднайти могилу композитора.
Підпишіться, щоб отримувати листи.