21 лютого 2026, 14:00
Іван Михайлович Скляр народився у м. Миргород в родині столяра. Навчався у церковно-парафіяльній школі. Змалку любив малювати, писати вірші. З юних літ він разом з матір’ю Степанидою й сестрами Марією та Ольгою співав у хорі української автокефальної Троїцької церкви.
З 1923 р. навчався гри у відомого миргородського бандуриста Павла Коробки – його родича. Тоді ж зробив собі першу бандуру за зразком Коробчиної. Відтоді це стало головною справою його життя. У першій половині 1920-х років став одним зі співзасновників Миргородської капели бандуристів ім.Т.Шевченка, протягом десяти років очолював її. Мав чудовий голос – драматичний тенор, був солістом капели. За словами сучасників Іван Скляр у Миргороді “був осереддям кобзарства”.
З 1944 року працював концертмейстером групи бандур Державного українського народного хору, який очолював Г. Верьовка. Протягом 1950-1956 рр. керував оркестром при хорі, віддавши йому 22 роки свого життя.
Всеукраїнську славу І. Скляру принесла праця в галузі конструювання й удосконалення музичних інструментів, зокрема бандур. Він став новатором створивши бандури нового зразка, змінивши систему важелів, приструнків, перемикачів, поєднавши харківський та київський тип бандур. У тісній співпраці з педагогами-бандуристами Київської консерваторії (зокрема С.Баштаном) та високопрофесійними бандуристами Державної капели бандуристів України І. Скляр cконструював концертну хроматичну бандуру з механікою переключення тональностей. Бандура Скляра – високотехнічний академічний інструмент з багатим тембром і глибоким насиченим звуком.
З 1954 р. Чернігівська фабрика музичних інструментів почала серійно виготовляти бандури конструкції І. Скляра і забезпечила ними музично-педагогічні та концертні заклади, а згодом – колективи художньої самодіяльності.
Крім того Іван Скляр створив цілу серію інших осучаснених народних інструментів – контрабас, цимбали, ліру, сопілку.
Іван Михайлович - винахідник семиотвірної сопілки. Під час своєї роботи у Державному українському народному хорі він помітив, що звучання сопілок походить від різноманітності їх конструкцій. Він відзначив: "Хоча народними майстрами було виготовлено багато сопілок, проте всі вони зазвичай звучать по-різному. Знайти два інструменти з однаковими виконавськими можливостями - дуже складно, що ускладнює участь сопілки у народних оркестрах... Тому я розпочав працювати над удосконаленням цього інструменту". Скляр прагнув створити інструменти з однаковою конструкцією та покращити їх можливості для генерації звуків. Він, як досвідчений конструктор, базувався не лише на емпіричному досвіді, але й на наукових принципах акустики. Вивчав акустичні закони та експериментував з різними методами хроматизації духових інструментів, включаючи сопілку. Його робота привела до створення сопілок з целулоїдними кільцями для зміни тону та з клапанами для генерації хроматичних звуків. Ці інструменти, такі як прима, альт, тенор і бас, знаходяться в колекції Державного музею театрального, музичного і кіномистецтва України як приклади лабораторних експериментів Скляра. Однак через практичні проблеми сопілки цієї конструкції не стали популярними.
Відома й композиторська діяльність І. Скляра. Він - автор пісень,солоспівів, хорових творів, обробок українських народних пісень, зокрема, колискових, автор інструментальних та оркестрових п'єс для оркестрів народних інструментів, ансамблів бандур. Займався також збиральницькою фольклористичною та етнографічною працею. На Полтавщині Іван Скляр записав і гармонізував народний весільний танець «Дядина».
На аматорському рівні писав літературні твори: вірші, мініатюрні гуморески занародними мотивами, створив цикл «Словесні фотографії» (сатиричні вірші-образки).
Помер Іван Скляр 26 жовтня 1970 р. у Києві.
Ivan Skljar F1
Kobza 1960 I Iskljar NMNAPU MI 488 IMG 5156 Web
Копия Ид 539
Підпишіться, щоб отримувати листи.