200 років від дня народження Памфіїла Юркевича

Памфіїл Данилович Юркевич народився 16 лютого 1826 року в багатодітній родині священика Миколаївської церкви містечка Ліплявого Золотоніського повіту Полтавської губернії, а нині Черкаської області.

З дитинства майбутній учений формувався в атмосфері обрядово-релігійних традицій рідної домівки, українського козацького села. Батько – Данило Юркевич, людина культурна, освічена, розумна, випускник Полтавської духовної семінарії 20-х рр. ХІХ ст. – зміг добре підготувати сина до подальшого навчання в Переяславському повітовому духовному училищі (1837-1841 рр.). Тут юнак вивчав церковнослов'янську мову, священну та світську історію, географію.

У 1841 році Памфіїл Юркевич вступає до Полтавської духовної семінарії. Саме тут він захопився математичними науками, яким був зобов'язаний глибиною аналізу, доброю логікою мислення, що простежується в його педагогічних працях. За роки навчання Памфіїл Данилович досконало оволодів німецькою мовою, що дозволило йому в подальшому читати в оригіналі праці німецьких учених Е. Канта, Й.Фіхте, Г. Гегеля, Ф. Шеллінга, Й. Гербарта та інших, чиї філософські та педагогічні ідеї були дуже популярні в ХІХ ст. Блискуче знав учений і французьку мову.

У роки навчання в семінарії Памфіїл Юркевич мав нагоду ознайомитися зі спадщиною українських освітніх і громадських діячів Л. Барановича, Ф. Прокоповича, С. Яворського, К. Ставровецького, І. Максимовича, П. Могили в семінарській бібліотеці, яка в 1847 році нараховувала близько 1500 книг. У богословських трактатах вітчизняних філософів, просвітителів його цікавили ідеї навчання рідною мовою, виховання на традиціях української культури.

Навчаючись у Київській духовній академії (1847-1851 рр.) П. Юркевич отримав не лише спеціальні богословські знання, а й енциклопедичну гуманітарну освіту. По закінченню академії, у вересні 1851 року, П. Юркевич був призначений на посаду наставника Київської Духовної Академії по класу філософських наук. Збереглася авторська програма Памфіїла Даниловича з курсу історії філософії, котрий він читав у 1851/1852 навчальному році.

За десятиліття П. Юркевич став магістром і бакалавром академії (1852 р.), одержав звання екстраординарного (1858 р.) та ординарного професора (1861 р.). У 1854-1856 рр. він виконував обов'язки помічника ректора академії, а з 1857 р. викладав крім філософських наук ще й німецьку мову. За період роботи в академії П. Юркевич видав ряд філософських праць: «Ідея» (1859 р.), «Серце і його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова божого» (1860 р.), «З науки про людський дух» (1860 р.).

Квінтесенцією теорії П. Юркевича є «філософія серця» – оригінальна філософська система, у центрі якої знаходиться вчення про «серце» як символ внутрішнього світу людських переживань. У праці «Серце і його значення в духовному житті людини» філософ стверджує, що мислення не вичерпує всієї повноти духовного життя. Людина пізнає оточуючий світ за допомогою Розуму, а пізнати красу й таємничість світу, можна тільки серцем, як центром усіх «пізнавальних дій». За П. Юркевичем, Розум – вершина, а серце – коріння духовного життя.

Памфіїл Данилович був переконаний, що виховання здійснюється родиною, школою, церквою, суспільством, але на перше місце він ставив родину, оскільки вона завжди була й залишається природним середовищем перебування дитини. Взаємозв'язок виховання та навчання, переконував учений, тоді досягне найбільшої ефективності, коли навчання буде залежати від виховання, від морального спрямування, від турботи про чистоту серця, про зміцнення та ушляхетнення характеру.

Думка про необхідність релігійного виховання, потребу виховати в дитині глибоку віру в Бога є центральною у спадщині педагога і філософа. Накреслити в серці вихованця невикорінену віру в Добро й Бога – так визначає Юркевич одне з головних завдань виховання. Тільки глибоко віруюча людина може бути високоморальним, достойним членом суспільства. Проте й у цьому питанні Памфіїл Данилович був послідовним прихильником гуманної педагогіки. Дитині потрібно створити умови, за яких би вона сама, без будь-якого примусу звернулась до релігії.

П. Юркевич – автор праць «Ідея», «Серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова Божого», «Із науки про людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії», «З приводу статей богословського змісту, вміщених у «Філософському лексиконі» (Критично-філософські уривки)», «Мова фізіологів і психологів», «Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта», «Читання про виховання», «Курс загальної педагогіки».

Учений підтримував ті позитивні начала, на яких зростало просвітництво. Він поціновував пов'язаний з цим підвищений інтерес до природознавства і науки взагалі, але для нього неприйнятний був нігілізм стосовно філософської традиції, прагнення до ототожнення філософії з природознавством, оскільки це призводить до знищення філософії як такої.

У своєму розумінні вищої моральної метафізики та безпосередності моральнісного буття Юркевич залишається актуальним та життєздатним і понині. Розроблені ним ідеї відповідали високому рівню світової філософської думки, залишаючись і сьогодні гідним взірцем філософського аналізу складних проблем людського духу.

Дослідники довго не підозрювали про існування рукописної спадщини Памфіла Юркевича, за обсягом значно більшої за видруковану. Вперше перелік рукописів П.Д.Юркевича подав бібліограф і археограф, випускник Київської духовної академії О.Лебедєв у праці «Рукописи Церковно-Археологічного музею імператорської Київської Духовної Академії» (Саратов, 1916). Ця книга – результат майже десятилітньої копіткої праці – є своєрідним каталогом рукописних текстів, документів, листів та інших матеріалів, які потрапили до зазначеного музею з 1877 по 1911 р. Нині вони зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

Помер педагог у 1874 році.