13 вересня — 95 років від дня народження українського письменника Бориса Харчука

Борис Харчук народився 1931 року в селі Лози на Тернопільщині, у селянській родині. За сучасним адміністративним поділом це територія Тернопільської області.

Особливе місце у біографії Бориса Харчука посідає Полтава. У 1950 році після закінчення Вишнівецької середньої школи він вступив до Кременецького педагогічного інституту, а з 1952 року продовжив навчання в Полтавському педагогічному інституті. У 1954 році закінчив історико-філологічний факультет цього закладу. Таким чином, Полтава стала для молодого Харчука не випадковим місцем перебування, а важливим етапом професійного й творчого становлення.

У Полтаві Харчук жив у 1950–1956 роках. Тут він не лише здобував освіту, а й зробив перші кроки в літературі. Після закінчення інституту працював науковим співробітником літературно-меморіального музею Івана Котляревського, займався журналістикою.

Полтавський період особливо цінний тим, що саме тоді майбутній письменник почав виходити до читача. 19 липня 1953 року в газеті «Зоря Полтавщини» була надрукована його літературно-краєзнавча замітка «Маяковський у Полтаві», а 23 вересня того самого року — вірш «Полтава». Це одні з ранніх документально засвідчених публікацій Харчука.

У 1956 році Борис Харчук заявив про себе як прозаїк повістю «Йосип з гроша здачі», а 1958 року окремою книгою вийшла повість «З роздоріжжя». Відтоді його літературний шлях був пов’язаний передусім із прозою. (Згодом з’явилися романи «Волинь», «Майдан», «Хліб насущний», «Кревняки», повісті «Закам’янілий вогонь», «Зазимки і весни», «Неслава», «Школа», «Облава», «Подорож до зубра», а також численні оповідання, новели й твори для дітей. Особливе місце у творчій спадщині письменника посідають «Планетник», «Горохове чудо», «Материнська любов», «Діана» та інші твори.

Борис Харчук прожив лише 56 років. Він помер 16 січня 1988 року в Ризі; похований у Києві.