У кожного своя незалежність

У ніч із 7 на 8 січня 2022 року я передостанній раз відзначав Різдво Христове за Юліанським календарем. Це була особлива тиха ніч: водночас зоряна та дуже темна. Тоді, як ніколи раніше, душу наповнювало відчуття загрози якоїсь втрати. Я не міг зрозуміти, що це було, адже це точно не ностальгія за святами, що минають.
У ті святкові дні 2022 все частіше у ЗМІ звучали повідомлення про ймовірність повномасштабного вторгнення росії в Україну. Восьмий рік війни ніби зарубцьовував відчуття цієї, з сьогоднішнього погляду, явної небезпеки. Але десь в глибині душі це відчуття жевріло. Воно усе більше розгоралося в середині лютого, коли вперше відзначався День єднання.
Саме місяці перед повномасштабним вторгненням стали для мене часом переосмислення, а, можливо, навіть усвідомлення Незалежності. Це були інтуїтивні спалахи в свідомості розуміння, що інколи змішувалися із болючими флешбеками суспільно-політичної історії останніх 15-20 років.
Українське суспільство на той час вже пережило кілька перероджень. Перше з них – Помаранчева революція 2004 року, яка подарувала надію, якщо хочете, навіть запалила світло в кінці тунелю. Тоді ми почали відчувати пульсуючу Незалежність. Вона пронизувала прошарки суспільства. Когось зачаровувала, когось мотивувала, комусь дарувала відчуття непорушного фундаменту.
Вдруге цей потужний подих Незалежності прийшов із болісними втратами Героїв Небесної Сотні та початком війни росії проти України. Тоді, 2014 року, у дуже непростих обставинах почало приходити розуміння, що справжня Незалежність, разом із подихами свободи та вільної самоідентичності наштовхнеться на значний тиск з боку росії. Це імперськість, яка боролася, бореться і боротиметься з Незалежністю.
Децентралізація поступово почала змінювати свідомість українців, приносячи все більше розуміння того, що кожен може бути державою в собі, для себе, для ближніх. Але це відчуття свободи вже вкотре принесло із собою віру в її непорушність.
Саме відчуття того, що ця непорушність свободи та незалежності знаходиться під загрозою, приводило до непростих роздумів згаданої післяріздвяної ночі. Це ж відчуття формувало розуміння важливості цінування тих здобутків, які вже мало українське суспільство.
Десь в травні 2022 року я пролистував станції у радіоприймачі. Звучали виключно українська пісня та українське слово. Тоді як ніколи раніше, у мене з’явилося відчуття неймовірної гордості, за те, що я чую в етері. Але цю гордість ніби стиснув неймовірний біль – для такої простої прерогативи як українська мова в радіоетері суспільство мало пройти крізь війну та колосальні втрати. Звісно, це лише найменший і найпростіший приклад формування системи цінностей, яка не розпочинається і не закінчується радіоетером.
Зараз, влітку 2024 року, в суспільстві відчується потужний запит на вивчення та переосмислення українського минулого. Відомими стали блогери, які відтворюють національні традиції, популяризують українську культуру. Рівень зацікавлення історією України, видатними персоналіями, ключовими подіями значно зріс. У популярній культурі з’являються звернення до української поезії минулого, адаптації її в сучасні жанри. Це може символізувати початок українського відродження ХХІ століття.

Інколи така активна апеляція до українських традицій чи культури наштовхується на критику в колах вузькопрофільних експертів: «недостовірне відтворення», «допущені неточності», «превалює суб’єктивне трактування» тощо. Як на мене, така надмірна скрупульозність та критика є шкідливою. Адже це нормально, більше того корисно для культури, коли в ній кожен знаходить щось своє: емоцію, настрій, стимул. Чим більше буде таких проявів зацікавлення, тим більше буде носіїв, що поширюють українськість. У цьому також прояв своєї, неповторної для кожного Незалежності.
Отже, зараз, напередодні 33 річниці відновлення Незалежності України, надзвичайно важливо, що в суспільстві йде активний пошук своєї Незалежності. І я вживаю суб’єктивний термін «відновлення Незалежності» на використання, якого маю свої аргументи з історії України, і це моє сприйняття Незалежності. Для когось Незалежність ототожнюється з політичними пріоритетами, для когось з духовністю, а ще для когось із вивченням історії свого родоводу. Це все шлях до пізнання своєї Незалежності. Так, вона суб’єктивізується, отримує індивідуальні сенси та приклади, але для кожного вона стає своєю.

#CимволиУкраїни

Вадим Пилипенко,

перший заступник директора

Полтавської академії неперервної освіти ім. М.В. Остроградського