Відпустка без збереження заробітної плати: права працівників та обов’язки роботодавців

Серед різноманітних видів відпусток, передбачених законодавством, особливе місце займають відпустки без збереження заробітної плати. Їх надання регулюється статтями 25 та 26 Закону України «Про відпустки», а також статтею 84 Кодексу Законів про працю України (КЗпП України). Важливо розуміти, що надання таких відпусток відбувається виключно в інтересах працівників та за їхнім бажанням, а не з ініціативи роботодавця.

Законодавство розрізняє два основних види відпусток без збереження заробітної плати:

1. Відпустки, що надаються працівникам в силу їхнього суб’єктивного права (в обов’язковому порядку). Перелік підстав для надання такої відпустки визначений статтею 25 Закону України «Про відпустки». За наявності однієї з цих підстав та за заявою працівника, роботодавець зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати.
2. Відпустки, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника). Стаття 26 Закону України «Про відпустки» передбачає можливість надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем або уповноваженим ним органом, але не більше 30 календарних днів на рік.  

Важливий нюанс:

Стаття 84 КЗпП України містить важливу норму, яка стосується відпустки без збереження заробітної плати на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру. У такому разі, відпустка може надаватися працівнику без 30-денного обмеження, передбаченого статтею 26 Закону України «Про відпустки».

Примус до написання заяви – грубе порушення законодавства:

Наголошуємо, що надання відпустки без збереження заробітної плати є правом працівника, а не обов’язком. Будь-які спроби роботодавця примусити працівника написати заяву про надання такої відпустки є протиправними.

Стаття 19 Конституції України чітко визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Крім того, стаття 60 Конституції України встановлює, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази, а за їх віддання та виконання настає юридична відповідальність.

Роботодавець не має права чинити будь-який тиск на працівника з метою змусити його оформити відпустку без збереження заробітної плати. Такі дії є порушенням трудового законодавства та конституційних прав працівника.

У випадку порушення законодавства про працю, зокрема примусу до написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати, працівник має право звернутися за захистом своїх прав до:

• Профспілки (за наявності).
• Державної служби України з питань праці (Держпраці).
• Суду.

Відповідальність за примус:

Доведений у суді або виявлений Держпраці факт примусу працівника до написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати є серйозним порушенням, що несе значні ризики як для організації, так і для її керівництва.

За такі дії передбачена не лише дисциплінарна та адміністративна відповідальність, але й у певних випадках – кримінальна. Роботодавцям слід усвідомлювати неприпустимість будь-якого тиску на працівників у питаннях, пов’язаних з їхніми трудовими правами, зокрема правом на відпустку.

Відпустка без збереження заробітної плати є правом працівника, яке може бути реалізоване за його власною ініціативою або у випадках, прямо передбачених законом. Роботодавці зобов’язані поважати це право та утримуватися від будь-яких форм примусу, що можуть призвести до порушення трудового законодавства та конституційних прав працівників. Дотримання законодавства про працю є запорукою стабільних та правомірних трудових відносин.