23 квітня виповнюється 105 років від дня народження Григорія Тютюнника

Григорій Михайлович Тютюнник (за паспортом – Єгор) народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. До школи пішов у 6 років. Учився легко й добре. Почав писати вірші ще у Зіньківській десятирічці. 1937 року опублікував перший вірш у районній газеті «Більшовик Зіньківщини». Навчався у Харківському університеті на філологічному факультеті. Був членом літературної студії, що діяла при Спілці радянських письменників України.

З початком Другої світової війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Влітку 1942 р. потрапив до німецького полону. Через рік Григорій Михайлович втік із концентраційного табору і долучився до партизанського руху на Кіровоградщині. Поранений 29 грудня 1943 року, він знову потрапив у полон, але згодом, у квітні 1944 р., зміг утекти. Через важкі поранення Г. М. Тютюнник був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ої групи.

У 1946 році Григорій Тютюнник закінчив навчання у Харківському університеті і почав працювати учителем української мови і літератури у Львівському технікумі культосвіти.

Свою літературну діяльність автор розпочав 1950 року. Найперше опубліковане оповідання Григорія Тютюнника «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Від 1956 року Григорій Тютюнник – член спілки письменників СРСР, співробітник журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»), завідувач відділу прози з 1956 по 1958 рр.

Григорій Тютюнник писав і поезію, і прозу. Його вірші зібрали у посмертну збірку "Журавлині ключі", яку видрукували у Львові 1963. Віршовані рядки він присвячував власним роздумам, писав інтимну лірику. ). Вже після смерті письменника світ побачили незавершений роман «Буг шумить» (1965 р.), збірки прози «Твори» (1970 р.), «Водоворот» (1980 р.).

У доробку письменника була також і перекладацька робота. Переклав українською мовою «Калину красную» В. Шукшина, яку було видано в Києві 1978 та 1986 роках. Якби Г. М. Тютюнник не став письменником, він обов’язково відбувся б як мовознавець, бо з приводу лише одного слова Григорій Михайлович міг провести цілу наукову лекцію, дуже любив мову полтавського краю і рідну природу. «Він мав талант людяності, і вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові… Мало – бачити, мало – розуміти. Треба любить… Бо любов, то найвищий дар, який коли небудь може отримати людина…», - писав про Григорія Тютюнника його молодший брат, відомий письменник Григір Тютюнник.

За життя письменника не настигла слава. Та він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, щоб розуміли. А тому писав просто і жив просто, як ті селяни, що стали героями його роману «Вир». Саме за цей роман у 1963 році, на жаль, посмертно Григорій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка). За мотивами роману «Вир» у 1983 році режисер Станіслав Клименко зняв однойменний художній фільм.