215 років від дня народження етнографа Василя Тарновського

Василь Тарновський – представник давнього козацько-старшинського роду, який походив із Правобережної України і мав польське коріння. Народився у селі Антонівка Пирятинського повіту Полтавської губернії. Початкову освіту отримав від свого батька, згодом навчався у Ніжинському ліцеї князя Безбородька (разом із М. Гоголем), а в 1832 році закінчив юридичний факультет Московського університету. Викладав у Житомирській гімназії. Однак після смерті батька відмовився від наукової кар’єри – взяв на себе управління родовим маєтком, піклувався про молодших братів і сестер.

Мав дружні стосунки з Миколою Гоголем, Михайлом Максимовичем, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Опанасом Марковичем. У 1845 році відбулася зустріч Василя Тарновського і Тараса Шевченка. Він тривалий час товаришував із поетом, переховував його вірші під час слідства. Згодом придбав 17 малюнків Шевченка, аби підтримати його після звільнення з заслання. Це стане початком збірки старожитностей, яка значно розшириться за сина – Василя Тарновського (молодшого) – і в якій «шевченкіана» становитиме понад тисячу експонатів.

Діставши на Чернігівщині 1854 року в спадщину великі маєтки бездітного дядька, першого з їхнього роду мецената, Григорія Степановича Тарновського, серед яких був чудовий маєток у селі Качанівці - колишня резиденція графа П.О.Рум’янцева, а нині – Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», став меценатом української культури. Василь Тарновський-старший активно підтримував, зокрема, Пантелеймона Куліша. Майже 4 тис. крб. меценат дав на видання у Санкт-Петербурзі двох фундаментальних творів автора: фольклорно-етнографічна збірка «Записки о Южной Руси» (1857, у двох томах) і перший український історичний роман «Чорна рада» (1857).

Василь Тарновський був членом Полтавської і Чернігівської земських управ. Протягом 1858–1859 рр. працював у Чернігівському губернському комітеті. 1859 р. терміново відбув до Санкт-Петербурга, щоб долучитися до розробки державного проєкту селянської реформи. 1860 р. був експертом редакційних комісій у Петербурзі, які готували цей проєкт. «Ревний поборник селян, кращий із громадян України в цьому питанні», – писав про нього Пантелеймон Куліш.

Переконаний противник кріпацтва Тарновський-старший вивчав сучасний і минулий стан та побут українського селянства, його перу належать праці «Юридический быт Малороссии» («Юридические Записки», 1842, ч.2), «О делимости семейств в Малороссии» («Труды Комиссии для описания губерний Киевского учебного округа», 1853), «О крепостном праве в России и необходимости устранения его».

Про те, наскільки щиро Василь Васильович вболівав за справи народні, свідчать навіть обставини його смерті. Помер він раптово, у віці 56 років, 4 (16) грудня 1866 року від нервового нападу, що стався після бурхливого засідання земського губернського зібрання. Був похований у склепі Георгіє-Хозевітської церкви у Качанівці.

Велику справу меценатства після Василя Васильовича гідно продовжив старший син (за традицією названий на честь батька). Василь Тарновський (молодший) – відомий громадський і культурний діяч, засновник Музею українських старожитностей (сучасний Чернігівський державний історичний музей).