120 років від дня народження Івана Францевича

І. М. Францевич народився у м. Полтава 1905 р. в сім'ї робітника. У рідному місті він закінчив закінчив семирічну школу (1920 р), згодом професійно-технічну школу (1922 р). Трудову діяльність розпочав помічником слюсаря на Полтавському паровозоремонтному заводі (нині – ПАТ «Полтавський тепловозоремонтний завод»). У 1924 р. Іван Францевич переїздить з Полтави до Харкова – тодішньої столиці України та вступає до Харківського інституту народної освіти (нині – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Здібний студент у 1929 р. закінчив одразу два факультети – хімічний та фізико-математичний, отримав спеціальність фізикохіміка-металознавця.

Протягом 1929-1941 рр. працював в Українському науково-дослідному інституті металів, Інституті чорної металургії АН УРСР. Одночасно з 1930 р. викладав у Харківському університеті.

Молодий учений проводив дослідження в галузі високотемпературної міцності і деформованості сплавів у зв'язку з вивченням міцнісних характеристик вуглецевих легованих сталей в широкому інтервалі температур. Дослідив процеси рекристалізації і структурних перетворень при загартуванні і відпуску сталі. Ці дослідження були узагальнені в монографії «Деформация стали при совместной тепловой и механической обработке и физико-механические свойства их при высоких температурах», яка вийшла в 1933 році. За роботи, що мали велике наукове значення, молодому вченому в 1934 р. було присвоєно звання професора фізичної хімії, і він був обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

У 1939 р. Іван Микитович отримує посаду заступника директора з наукової роботи новоствореного Інституту чорної металургії (ІЧМ) (нині – Інститут чорної металургії імені З. І. Некрасова НАН України), відділи якого розміщувалися у Києві, Харкові та Дніпропетровську. Реевакуація Академії наук УРСР та об’єднання у Києві всіх відділів ІЧМ стала приводом для переїзду ученого до столиці. У Києві Івану Микитовичу судилося зробити найбільш вагомі наукові дослідження та відкриття.

З 1945 по 1957 рік Іван Микитович працював завідуючим кафедрою Київського університету. З 1952 по 1955 рр. – керівник лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР, з 1955 по 1973 рр. – директор Інституту проблем матеріалознавства (ІПМ) АН УРСР, а з 1973 р. – завідувачем відділу цього інституту. За розробками ІПМ в СРСР було побудовано два заводи і понад сто цехів та виробничих дільниц.

І.М. Францевич – академік НАНУ (1961), Герой Соціалістичної праці (1969), лауреат Державної премії СРСР (1950), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1969), Премії Ради Міністрів СРСР у галузі науки і техніки (1981), премій АН СРСР імені П.Т. Соболевського (1977) та імені С.М. Курнакова (1983), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965).

Наукова школа І. Францевича почала формуватися в 50-роках ХХ століття. Напрями досліджень: фізичні основи матеріалознавства, порошкова металургія. Школа І. Францевича включає 19 докторів наук. Цей напрям зародився в Інституті проблем матеріалознавства НАНУ (зараз інститут носить ім'я І.М. Францевича). Геліотехнологіі засновані на використанні енергії сонця і спрямовані на створення нових приладів, пристроїв і матеріалів, призначених для роботи в космічних умовах при впливі теплових, радіаційних і гравітаційних перевантажень. Під його керівництвом були виконані дослідження із розроблення теоретичних передумов до вибору матеріалів, що призначалися для роботи при особливо високих температурах.

У 1985 р. ім’я І. М. Францевича присвоєно Інституту проблем матеріалознавства НАНУ, 1987 р. Президією НАНУ засновано премію імені вченого, а 1999 р. у Полтаві відкрито меморіальну дошку.