19 жовтня виповнюється 130 років від дня народження Петра Івановича Гузя

Петро Іванович Гузь народився 1895 року у селі Лютенька Гадяцького повіту. Походив із селянської родини. У трирічному віці захворів на золотуху й осліп. У 15-річному віці батько віддав його вчитися до кобзарів. Навчався хлопець у відомого кобзаря Михайла Кравченка. Грав на ярмарках і весіллях, виконував українські народні думи зі старого кобзарського репертуару. Кобзарював протягом сорока літ. Мав своїх учнів. Грав на старосвітській бандурі. Учасник Миргородської капели бандуристів, з якою подорожував Україною, друг багатьох миргородських кобзарів. Бував у Миргороді у О. Сластьона, який досліджував кобзарство.

Під час Української революції 1917—1921 рр. Петро Гузь брав участь в антибільшовицькому повстанні під керівництвом місцевого отамана Леонтія Хрестового, про якого створив і виконував думу. У ній ішлося про трагічні події – спалення більшовицьким ворогом його рідного села Лютеньки. Ця пісня була заборонена комуністичним режимом, ніде не публікувалася у часи СРСР. Петро Гузь був автором пісень та дум, у яких критикував комуністичну сталінську діяльність, засуджував Голодомор-геноцид українського народу.

У 1939 році його запросили на 1-шу республіканську нараду кобзарів та лірників, під час якої записали на фонографі низку пісень. Гузя зарахували до новоутвореного Державного етнографічного ансамблю кобзарів і лірників при Київській філармонії. У репертуарі думи: «Втеча трьох братів з міста Азова», «Про трьох братів Самарських», «Про Олексія Поповича», «Бідна вдова і три сини»), історичні та жартівливі пісні, танцювальні мелодії, більшість яких зберігається в фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Згодом твори кобзаря стали носити офіціозний характер. Йому належать пісні «Приказ про трьох ледачих», «Багач бідного купив, по потилиці лупив», «Про трактор» та інші.

За заслуги у розвитку кобзарського мистецтва бандуристові призначили персональну пенсію республіканського значення.

Помер П. Гузь 2 травня 1959 року.