Процес державотворення на теренах України, зокрема, Полтавщини змінювався відповідно до історичних епох

Початок залізного віку на території України був пов’язаний з виникненням держав: античних полісів у Північному Причорномор’ї, Кіммерії, Скіфії, Сарматії, Готії, Гунії. Протягом 4–6 ст. існував праслов’янський Антський союз.

Фактом писемної історії стала державотворчість безпосередніх предків українського народу – східних слов’ян.  У середині  1 тис. н. е. вони створили власні державні об’єднання – Славінії, що в Літописі виступають під своїми назвами, зокрема, Сіверяни на Дніпровському Лівобережжі. 

Консолідація східного слов’янства відбулася в 9 ст. в межах Київської держави під назвою Русь. Ця держава залишила яскравий слід в історії як одна з найбільших і наймогутніших у середньовічній Європі.

Військово-політичні катаклізми 13 ст. затримали поступальний розвиток Руси-України, але державність збереглася, перетривавши 14–18 ст. у складі Великого князівства Литовського,Запорозької Січі, Гетьманщини, аж поки не була брутально потоптана Московією.

Ідея української держави вижила і в 1917–1921 рр. реалізувалася в Українській Народній Республіці доби Центральної Ради і Директорії, Українській Державі доби гетьманату, Західно-Українській Народній Республіці.

У період між двома світовими війнами за умов російського та інших окупаційних режимів цю ідею живила діяльність Організації Українських Націоналістів. З початком Другої світової війни ця ідея спалахнула проголошенням Карпатської України (1939 р.) і Актом відновлення Української держави (1941 р.). У повоєнний період питання відродження незалежної соборної України з усіма прерогативами державності підняв дисидентський рух.

Боротьба поколінь українців за право мати власну державу увінчалася перемогою в 1991 році. Проте досвід новітнього незалежного існування поряд із споконвічним ворогом – росією вкотре довів, що українцям треба бути завжди готовими збройно захищати свою державу.